Право жити. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю та комунікацій СКМ
Про що мріє дитина в зоні бойових дій? Про те, що спадає на думку навіть не кожному дорослому в мирному житті. Щоб була жива мама. Щоб більше не стріляли. Щоб був хліб. Жорстока реальність для Донбасу. Для мільйонів дітей і дорослих.
Під час збройного конфлікту ці життя мають бути захищені. Згідно із законодавством, згідно з міжнародним гуманітарним правом, згідно з загальнолюдськими принципами, нарешті. Небагато людей, які щодня виживають в умовах війни, знають норми міжнародного гуманітарного права. Вони просто відчайдушно хочуть миру. Безпеки. Підтримки. Можливості годувати себе і своїх дітей.
За даними ООН, 3,8 млн осіб в Україні потребують гуманітарної допомоги. І ситуація з потребами мирного населення на Донбасі з початку 2017 року за їхньою оцінкою гіршає. Всупереч очікуванням.
«Ці люди занадто багато страждають, а обстріли не припиняються. Якщо я не помиляюся, з початку року постраждали 27 шкіл. Багато людей загинули, залишилися без даху над головою, всього не перелічити. І ми говоримо про території з обох боків від лінії розмежування. Йдеться про всіх українців, які живуть на території активних бойових дій. Можливість доставляти допомогу через лінію розмежування, здатність перевозити необхідні продукти, можливість людей перетинати цю лінію розмежування – це одна проблема. Можливість надання допомоги на непідконтрольних уряду України територіях – це інша проблема. І ці проблеми накопичуються. Я питаю: чому люди мають платити таку велику ціну в цьому конфлікті? І в мене немає відповіді», – розповіла в інтерв’ю Барбара Манзі, глава Управління ООН із координації гуманітарних питань в Україні.
У посольства Німеччини в Україні схожа позиція: «Ми закликаємо всі сторони підтримувати гуманітарні організації в зоні конфлікту. У всякому разі, не перешкоджати наданню гуманітарної допомоги. Блокувати її – означає завдати шкоди надзвичайно вразливій частині населення, яка потребує особливого захисту й допомоги. Населення, якому потрібен захист, також не має стати заручником політичних протиріч між сторонами конфлікту».
«Ми неодноразово засуджували обмеження на поширення гуманітарної допомоги в Україні», – заявило посольство США в Україні.
Світова спільнота, міжнародні гуманітарні місії солідарні в головному: блокування гуманітарної допомоги для мирного населення – це злочин. Щодо простих людей, які стали заручниками війни. Це порушення прав і свобод. Злочин проти людства.
Триває третій тиждень блокування роботи Гуманітарного штабу Ріната Ахметова на непідконтрольній території. Тисячі дзвінків на гарячу лінію. Кожен дзвінок – історія про горе й безвихідь. Спроба отримати відповідь – як жити далі, на що сподіватися. У слухавці – ледве чути крізь сльози голос жінки з Макіївки. Вона незряча. Її дочка прикута до ліжка. Волонтерів Гумштабу з продуктовими наборами до себе додому вони чекали як найближчих людей. Разом із продуктами їм приносили надію. Почуття потрібності й захищеності. Тисячі подібних історій відчаю.
Тисячі історій, які, на жаль, стають статистикою. Які проходять повз. Які перетворюються на інформаційний шум. Які – початок розлюднення. Дегуманізації. Розлюднення – вірний супутник будь-якої війни. Особливо страшно, коли йдеться про війну тривалістю в кілька поколінь.
Цінність людського життя непорівнянна ні з чим. Воно унікальне й безцінне. Мільйони таких життів. Врятувати їх може тільки небайдужість. Людяність. Максимум зусиль. І допомога, допомога, допомога.
