Портал, звідки з'являються діти. Блог Римми Філь

15 травня в світі відзначається Міжнародний день сім'ї. Для Фонду Ріната Ахметова зміцнення сім'ї та боротьба з сирітством – один із головних пріоритетів з найперших днів діяльності. Саме Фонд став флагманом системної боротьби із сирітством. Стратегічно важливий напрям «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» розпочав свою роботу ще в 2008 році. Майже 10 тисяч дітей знайшли своїх мама і тат за допомогою порталу національного усиновлення www.sirotstvy.net. А сама програма стала лідером національного усиновлення. Портал sirotstvy.net відвідали понад 26 мільйонів користувачів.

За ці роки відбулося головне – системний зсув у плані зміни в суспільстві ставлення до теми усиновлення, що сприяло збільшенню кількості влаштованих у сімейні форми виховання дітей-сиріт.

Після усиновлення Фонд не залишає батьків один на один із новими викликами: проводить для них тренінги, збирає коментарі експертів на найактуальніші теми. Так, абсолютно логічно було сформоване особливе ком'юніті, завдяки чому сотні прийомних батьків та усиновителів можуть спілкуватися, підтримувати один одного, відвідувати тренінги, семінари та свята.

Зараз я наведу лише один приклад із 10 тисяч. Усього одну історію одного сімейного щастя.

Це історія Євгенії та Олега Чередюк із Одеської області.

– Я часто читаю і коментую статті на порталі «Сирітству – ні!», тому що не можу залишатися байдужою до душевного болю сиріт, які чекають своїх батьків. Не можу байдуже дивитися в очі дітей на фотографіях в анкетах, які розміщені на порталі, – розповідає Євгенія Чередюк. – Тому що ми з чоловіком майже вісім років тому самі стали батьками двох дівчаток і зрозуміли, з яким нетерпінням ці діти чекають, щоб їх узяли в сім'ю. Зрозуміли, яке це щастя для сім'ї, де довго чекали дітей, коли вони все ж з'являються. Усиновлені діти стали сенсом нашого життя. Ми ними живемо. Вони зараз поруч, слухають, що я розповідаю. А я хочу розповісти свою історію, яка, можливо, комусь підкаже шлях до свого щастя.

Євгенія та Олег довго зустрічалися. У них була любов, про яку пишуть романи зі щасливим фіналом. Весілля зіграли в 1999 році. І дуже скоро у них з'явилося все: будинок, земля і достаток. Не було тільки дітей. У Євгенії були проблеми з виношуванням.

Одного разу, коли Євгенія лежала в лікарні, одна медпрацівниця раптом запропонувала подивитися кинутих діток.

У відділенні було четверо «нічийних» дітей. Усіх їх жінка пам'ятає чітко, ніби бачила вчора. До одного хлопчика вже приходили майбутні батьки. Була дівчинка, на яку не було документів. Одна семимісячна дівчинка запам'яталася Євгенії тим, що була найбільш рухливою і усміхненою, вона вже стояла на ніжках, тримаючись за бортики манежика, і всім привітно посміхалася, запрошуючи поспілкуватися. Одна крихітка була наймолодшою, всього два місяці.

– Чорноока і смаглявенька, як я. Ця крихітка ніби чекала саме мене. Побачивши її, відразу закохалася! Ніби між нами простяглася якась ниточка, яка з кожним днем міцніла, – згадує Євгенія.

Як тільки виписалася – відразу пішла до служби у справах дітей, щоб дізнатися, як мені удочерити цю дитину. І в 2009 році, який був оголошений в Україні роком усиновлення, ми стали батьками.

Дівчинку назвали Валерією. У маляти, звичайно ж, були проблеми зі здоров'ям. Але любов і турбота – кращі лікарі.

Коли Лері було три з половиною роки, її мамі і татові знову зателефонували зі служби у справах дітей, запитали: «Хочете взяти для своєї донечки сестричку?»

За сестричкою вони їхали з Лерочкою. Так, у 2011 році у нас з'явилася ще одна донечка Ганнуся. Їй було трохи більше рочку.

Валерії сьогодні майже дев'ять років, вона третьокласниця. Дівчата люблять одна одну. Лера захоплюється танцями, і батьки возять її на репетиції за 25 кілометрів від свого села! А молодша ще маленька, до виступів на сцені не готова. Але, за словами мами, Аня талановита: і малює, і вирізає. Для батьків вони обидві улюблені й дорогі.

Зайдіть на портал і подивіться на діток. Раптом там вас чекає веснянкувате щастя.