Міфи про усиновлення: “Ми зробимо для дитини те, що батьки не зробили для нас, та ніколи не пошкодуємо про усиновлення”

Програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” завершує розбір очікувань (міфів) майбутніх батьків від експертки Джейн Скулер, аби зрозуміти, - як їх трансформувати і мати розчарувань.

 

МІФИ 1-2: "Нашої любові вистачить на долання негараздів", "Ми одразу відчуємо любов до дитини"

МІФИ 3-4: "Дитина відповідатиме нашим очікуванням", "Потреби усиновленої та біологічної дитини - однакові"

МІФИ 5-6."Наші біологічні діти сприймуть усиновлених, як рідних, а рідні - приймуть та підтримають"

МІФИ 7-8. Друзі підтримають та високо оцінять усиновителів, а дитина не згадуватиме минуле

МІФ №9.

“Ми зможемо зробити для дитини те, що свого часу батьки не зробили для нас”

(або “Ми не допустимо того, що допускали з нами”)

Існує два види травм.

1 травма - спричинена тим, чого нам “не додали” - тобто коли ми не мали всіх благ життя в родині і не відчували прийняття в родині. Іноді нестача прийняття, що не додали нам батьки, настільки серйозна, що призводить до появи відчуття зневаги та знедоленості  саме усиновителів у дорослому житті.

2 травма - нанесена тим, що нам “спричинили”. До них можна віднести емоційне, фізичне та сексуальне насильство.

У будь-якому випадку, виховання травмованої дитини може привести до появи спогадів про травми власне батьків.

Деякі батьки взагалі мають потребу усиновити через бажання врятувати іншу дитину від складнощів, які вони пережили колись у дитинстві. Але рішення всиновити травмовану, поранену дитину, щоб компенсувати недоліки власного дитинства - зазвичай небезпечне. Бо часто це призводить до появи неочікуваних реакцій власне у батьків-усиновителів.

МІФ №10.

“Ми ніколи не матимемо сумнівів та не пошкодуємо про усиновлення дитини зі складним минулим”.

Після того, як усиновлена дитина з’являється в родині, у деяких батьків може виникнути так званий “депресивний синдром після усиновлення”. Він нагадує післяпологову депресію, і має багато різних наслідків - від відчуття втраченої надії до втрати контролю над власним життям.

“Я взагалі не хотіла вставати зранку, - згадує одна з мам-усиновительниць. - Із жахом перелічувала кількість задач, які мені тепер треба виконувати, коли маленька Катя з’явилася в нашому домі. “Медовий місяць” сплинув за мить. Я була знесилена. Поступово з’явилася образа, яку я ховала від інших. Постійно питала себе: “Що ми накоїли?” Я просто не могла пояснити оточуючим про свої потреби, і не хотіла, щоб наша ситуація виглядала, як повний провал”.

Експерти впевнені: ДУЖЕ ВАЖЛИВО, ЩОБ УСИНОВИТЕЛІ ЗНАЛИ, ЩО ТАКІ ВІДЧУТТЯ - ЦЕ НОРМАЛЬНО. І що депресивний синдром може з’являтися у батьків-усиновителів.

Розуміння того, що це - нормальне явище - і є першою психологічною допомогою для батьків.

Крім того, депресивний синдром виникає не тільки в сім’ях усиновителів. Він може виникнути в будь-яких сім’ях після появи дитини.