Міфи про усиновлення. Дитина швидко адаптується і відповідатиме очікуванням батьків. Потреби усиновленої та біологічної дитини однакові

Програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” більше 10 років спілкується з сім’ями усиновителів, опікунів та прийомних батьків. Досвід кожної родини - унікальний, а історія пошуку та виховання дитини - складна. Але є щось спільне на початку цього шляху - це очікування.

Спочатку вони надихають, дарують крила, а потім стають великою проблемою, впевнена психологиня, авторка книг з усиновлення Джейн Скулер.

У цій та наступних публікаціях ми розберемо, які очікування має переважна більшість майбутніх батьків, і як їх трансформувати, аби батьки не отримали розчарувань.

 

МІФ №3

“Дитина легко та швидко долучиться до нашої сім’ї, навчиться жити за нашими правилами і відповідатиме нашим очікуванням”.

Коли влаштовують у родину дитину шкільного віку, зазвичай батьки очікують, що вона швиденько адаптується, налаштується до нової родини, сприйме усі традиції родини. Однак це - ілюзія. На шляху адаптації багато перешкод.

Докульні місця криються в першу чергу в соціально-побутових умовах власне сім’ї. Іноді ще на етапі обстеження умов соціальні працівники виявляють у батьків проблеми з конструктивною комунікацією, або відсутність стресостійкості, або невміння формувати прив’язаність.

Умовно всі сім’ї можна поділити на три групи:

1. В момент кризи сім’я стає більш гнучкою до будь-яких негараздів, і таким чином гартується, виявляє власну життєздатність.

2. В момент кризи сім’я не змінюється, а наполягає на збереженні старих умов життя, негативно сприймає будь які зміни.

3. В момент кризи родина замість долання, визнає повне фіаско, виявляє власну неефективність.

Тому дуже добре, коли ви можете бути на зв’язку з фахівцем, який би:

- допоміг порадити щось, щоб не доводити негаразди до катастрофи;

- нагадав, що адаптуватися треба не тільки дитині до сім’ї, але і сім’ї до дитини;

- нагадав, ще треба бути обережними щодо очікувань;

- що гнучкість, пошук компромісу повинні йти від батьків, а не від дітей.

МІФ №4

Потреби усиновленої дитини не відрізняються від потреб біологічних дітей

Коли 6-річний Данилко прийшов в родину, він був наймолодшим. Сім’я мала трьох дітлахів віком від 9 до 17 років, маму, тата і двох собак. Батьки гадали, що вони вже знаються на вихованні трьох дітей і впораються з будь-якою проблемою. Але вже у перший місяць виявилося, що це не так.

Все, що “спрацьовувало” у вихованні біологічних дітей, “не спрацьовувало” у вихованні Данилка. Першою поразкою стала неефективність системи покарань, які були прийняті в родині всі 17 років (відмова від гаджетів або прогулянки тощо). Ці покарання ніяк не змінювали поведінку Данилка. І це був тільки початок…

Вже на другий місяць батьки відчули повну поразку і відчували, що взагалі не вміють виховувати дітей”. Тільки завдяки зверненню до фахівців батьки зрозуміли, що причина не в тому, чого вони не вміють, а в глибоко травматичному досвіді Данилка.

Вони з подивом виявили, що потреби їхніх біологічних дітей - зовсім інші, ніж потреби Данилка.

Фахівці вчили батьків, на що треба звертати увагу, бути справжніми дослідниками Данилка, аби виявити ПОТРЕБУ ДИТИНИ, яку необхідно задовольнити.

Така ситуація трапляється дуже часто в сім’ях учиновителів, які мають біологічних дітей. І тут дуже важливо, щоб батьки не замикалися в собі, а зверталися до людей, що здатні їм допомогти, та були готові вчитися новому, готові до змін.

(Далі - в наступних публікаціях)

Попередні публікації: Міф №1 та міф №2