Міфи про усиновлення: “Нашої любові вистачить, щоб покрити все” та “Ми одразу відчуємо прив'язаність”

Програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” більше 10 років спілкується з сім’ями усиновителів, опікунів та прийомних батьків. Досвід кожної родини - унікальний, а історія пошуку та виховання дитини - складна.

Але є щось спільне на початку цього шляху. Це - очікування.

Спочатку вони надихають, дарують крила, а потім стають великою проблемою, впевнена психологиня, авторка книг з усиновлення Джейн Скулер.

У цій та наступних публікаціях ми розберемо, які очікування має переважна більшість майбутніх батьків, і як їх трансформувати, аби батьки не отримали розчарувань.

МІФ №1 “Нашої любові вистачить, щоб покрити всі негаразди”.

Майбутні батьки часто закохуються в світлину дитини, яку вони побачили в базі даних на усиновлення. Особливо, якщо дитина маленька, і світлина - якісна.

Отримуючи дозвіл на побачення, вони вже фантазують про те, якою чудовою буде їхнє спільне життя. Головна проблема новачків - вони не звертають особливу увагу на історію дитини, яку розповідають їм соцпрацівники, а вбачають, що родинна любов зцілить усі рани дитини.

Майбутні батьки, що не стикалися з вихованням дитини-сироти, не уявляють, як досвід та негативні навички усиновленої дитини можуть змінити життя їхньої родини, і не готуються до цих змін.

“Ми вийшли від служби радісні та щасливі. Нам дали дозвіл на побачення чудової дівчинки Олени 4 років, в яку ми з чоловіком одразу закохалися.

По дорозі уявляли, що дівчинці потрібна тільки наша любов, яку ми маємо і можемо їй подарувати.

Але соціальний працівник була стурбована. Вона знов запросила нас до себе, і розповіла, що у нашої красуні вже було ТРИ (!) скасування усиновлення через її поведінку.

Виявилося, що маленьку однорічну дівчинку біологічні батьки залишили в квартирі на дві доби. (Відомо, що перші роки життя можуть бути глибинною причиною психологічних та психічних відхилень від норми на все подальше життя - Авт).

І це є страшною травмою, яка відображається у складній поведінці та неслухняності. Оленці потрібні були такі батьки, які б витримали її біль, жах від самотності, і прийняли такою, яка вона є. Якби нам не пояснили це, ми могли б теж отримати поразку, як і ті батьки, які повернули Оленку…”.

МІФ №2. “Ми одразу відчуємо любов до дитини”.

Більшість майбутніх батьків впевнена, що одразу відчують любов та прив’язаність до дитини. “Немає такої дитини, яку не можна полюбити”, - впевнені більшість батьків. Коли перші емоції зникають, деякі сім’ї розуміють, що НЕ ВІДЧУВАЮТЬ до усиновленої дитини так же почуттів, як, наприклад, і до біологічної дитини.

Але це - нормально. Прив’язаність формується поступово, як і в дитини, так і в батьків.

“Наталка прожила в нас три місяці, але ми не відчували до неї таких же почуттів, як до нашої біологічної дитини. І це нас лякало. Ми гадали, що любов та прив’язаність будуть одразу. І не розуміли: що з нами не так? Ми нікому про це не казали, мовчали. Тільки через рік, нарешті, ми дійсно полюбили Наталку. І зараз приймаємо її як рідну, як біологічну нашу доню. Ми згадуємо наші перші почуття - як жахливий сон…”.

(Інші міфи та очікування - в наступних публікаціях)