Зворотний бік місяця. БЛОГ Альони Лук’янчук, координатора психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова
У кожного з нас є зворотний бік психіки, який може проявитися в особливих обставинах. У кожному є частини доброго й поганого.
Експеримент із жахливим результатом
1971 року військово-морський флот США хотів краще зрозуміти природу конфліктів у його виправних установах, тому відомство погодилося оплатити експеримент поведінкового психолога Філіпа Зімбардо. Вчений обладнав підвал Стенфордського університету під в’язницю й запросив чоловіків-добровольців, щоб ті приміряли на себе ролі охоронців і ув’язнених, їх відібрали за оголошенням у газеті, і всі вони були студентами коледжів. Експеримент був розрахований на два тижні, і з усіма учасниками було укладено договори про їхню добровільну участь. Їх ретельно відібрали для експерименту. Із 70 осіб, які відгукнулися на оголошення, Зімбардо і його команда обрали 24, яких вони визнали найбільш психічно здоровими й емоційно стійкими.
Потім випадковим вибором, за жеребом, їх розділили на дві групи по 12 осіб — перша група мала стати «наглядачами», друга — «в’язнями». Охоронці носили форму з військового магазину, яку вони самі собі вибрали, вона була копією справжньої форми тюремних наглядачів. Також їм видали дерев’яні кийки і дзеркальні сонцезахисні окуляри, за якими не було видно очей.
Ув’язненим надали незручний одяг без нижньої білизни й гумові шльопанці. Зімбардо вважав, що незручний одяг максимально наблизить їх до «образу» і сприятиме їхній дезорієнтації. Їх називали тільки за номерами, які були пришиті до форми. Також вони не могли знімати зі щиколоток маленькі ланцюжки, які мали постійно нагадувати їм про їхнє ув’язнення.
За день до експерименту охоронці відвідали коротке настановче засідання, але їм не дали жодних вказівок, крім щодо неприпустимості будь-якого фізичного насильства. Їм сказали, що обов’язок полягає в тому, щоб робити обхід в’язниці, котрий вони можуть робити так, як захочуть.
Зімбардо на засіданні зробив таку заяву для охоронців: «Створіть у в’язнів почуття туги, відчуття страху, відчуття свавілля, що їхнє життя повністю контролюється нами, системою, вами, мною, і вони не мають жодного особистого простору… Ми будемо різними способами віднімати їхню індивідуальність. Все це разом створить у них почуття безсилля. Отже, у цій ситуації ми матимемо всю владу, а вони — жодної».
Як виявилося, лише через пару днів його напуття справдилося з лишком.
На початку експерименту ув’язнених відпустили додому. Звідти їх нібито заарештовувала поліція штату, яка сприяла проведенню експерименту. Вони проходили процедуру зняття відбитків пальців, фотографування й зачитування прав. Після чого їх роздягали догола, оглядали і присвоювали номери.
На відміну від ув’язнених, охоронці працювали позмінно, але багато хто з них під час експерименту із задоволенням виходив на роботу понаднормово. Всі випробовувані отримували $15 на день (1971 рік). Сам Зімбардо виступив як головний керівник в’язниці.
Вже на другий день в’язні влаштували бунт, під час якого вони забарикадували вхід до камери за допомогою ліжок і дражнили наглядачів. Ті у відповідь застосували для заспокоєння заворушень вогнегасники. Незабаром вони вже змушували своїх підопічних спати оголеними на голому бетоні, а можливість скористатися душем стала для в’язнів привілеєм. За кілька днів охоронці почали виходити на роботу понаднормово і з задоволенням застосовувати фізичні покарання до ув’язнених. У в’язниці почала поширюватися жахлива антисанітарія, право помитися треба було «заслужити». Садистські нахили проявив кожен третій охоронець, особливо вночі, коли їм здавалося, що відеокамери вимкнені. Експериментатори стверджували, що приблизно кожен третій охоронець демонструє справжні садистські нахили.
Двоє з арештантів були настільки морально травмовані, що їх довелося виключити з експерименту. Один із нових учасників, що прийшов на зміну вибулим, був настільки шокований побаченим, що незабаром оголосив голодування. Для помсти його помістили в тісну комору — одиночну камеру. Іншим ув’язненим надали вибір: відмовитися від ковдр або залишити баламута в одиночці на всю ніч. Своїм комфортом погодилася пожертвувати тільки одна людина. За роботою в’язниці стежили приблизно 50 спостерігачів, але тільки дівчина Зімбардо, яка прийшла провести кілька інтерв’ю з учасниками експерименту, обурилася тим, що відбувається. Зімбардо згадує, що з усіх п’ятдесяти свідків експерименту тільки вона поставила запитання щодо його етичності. В’язницю у Стенфорді закрили через шість днів після того, як туди запустили людей. Багато охоронців висловлювали жаль про те, що експеримент закінчився завчасно.
«Ефект Люцифера»
2007 року Зімбардо випустив книгу «Ефект Люцифера», основна думка якої полягала у здатності кожного індивіда ставати породженням пекла за певних обставин зовнішнього середовища.
«Ми досліджували владу групового конформізму та підпорядкування авторитету, які можуть взяти гору й задушити особисту ініціативу. Прийшов час обговорити результати досліджень, пов’язаних із деіндивідуалізацією, дегуманізацією й пасивністю свідків, тобто зі «злом бездіяльності». Цих відомостей достатньо для того, щоб закласти основу розуміння як звичайні, добрі люди, можливо, і ми з вами, мій поважний читачу, іноді чинимо погано щодо інших, а іноді настільки погано, що це виходить за будь-які межі моралі або етики», — пише автор.
Цей експеримент говорить нам про те, що немає абсолютно добрих людей, як немає й абсолютно поганих. У кожному з нас є різні частини поганого й доброго.
І за певних обставин кожен із нас, як і група загалом, може опинитися в абсолютно нецивілізованих ролях і умовах.
У кожного з нас є зворотний бік нашої психіки, Тінь, як її називають аналітики, або просто первісна частина, як сказали б генетики й фізіологи, так чи інакше в кожному з нас є «внутрішній агресор, лють, зло і прагнення до влади». І для цього не обов’язково бути садистом зі стажем або психічно хворою людиною. Зовсім ні. Весь жах у тому, що в кожному з нас є Тінь, яка може з’явитися на світ за певних обставин, як-от зміна етичних і соціальних правил, вседозволеність, як у разі з експериментом.
Сьогодні перемішалися повністю герої з лиходіями, добро і зло, і кожен із нас часом відчуває раніше невідомі йому почуття і, найшвидше, іноді дивується своїм думкам і вчинкам, а можливо й соромиться їх. Так чи інакше, хвиля хаосу й «боротьби» оголює первісні частини в кожному з нас, де для того, щоб вижити, можна багато чого або майже все, те, що раніше було неприпустимим, немислимими й під забороною.
До того ж, загальне залучення до процесу дедалі більшої й більшої кількості людей, дає моральні й етичні зміни в суспільстві. А ми — істоти соціальні. Ми постійно звіряємося з іншими — правильно чи не правильно, можна чи не можна. Конформізм або орієнтація на інших, так чи інакше, додає можливості Тіні збільшуватися в раніше небачені розміри й неприпустимі вчинки, дії, процеси.
Що ж робити з цим знанням, запитаєте ви?
Мабуть, просто знати. Не орієнтуватися на інших, бути терплячими, коли хочеться навісити ярлик — «добро/зло». Немає абсолютного, чорно-білого сьогодні. Сьогодні є бажання вижити в мільйонів людей, і кожен під тиском своєї Тіні знаходить для себе найпростіший спосіб, але не завжди найкращий.
Орієнтуватися на себе. Почавши із себе і свого способу. Зрозумівши, як наша Тінь проявляється в сьогоднішньому хаосі, ми можемо змінити весь світ і всю ситуацію.
Альона Лук’янчук, клінічний
психолог, гештальт-терапевт,
координатор Психологічної служби при Гуманітарному штабі Ріната Ахметова
ДЖЕРЕЛО
