Зцілення миром. Блог Дар’ї Касьянової, керівника проектів Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, на lb.ua

Забути про війну не можна пам’ятати.

Кому в цій фразі кожен ставить самостійно, але є люди, яким потрібно допомогти знайти правильне рішення. Це ті, хто пережив війну, хто був із нею сам на сам і хто досі не може позбутися її переслідування.

Вона — кошмар уві сні й вочевидь. Серед людей, що переживають його, є дорослі, але найбільше серед них дітей. І сьогодні найкраща команда психологів Гуманітарного штабу Ріната Ахметова допомагає їм примиритися із жахливими подіями, які їм довелося випробувати, і зцілити важкі воєнні травми.

Дорогу — найкращим
Для надання всебічної допомоги дітям, які пережили війну, а також їхнім батькам Гуманітарний штаб відкрив три центри психологічної підтримки. Один із них працює на «Донбас Арені» — для дітей і батьків із Донецька й Макіївки, другий — у Маріуполі для маріупольських дітей і дітей-переселенців, третій — у Києві (він відкритий на базі академії ДТЕК). Щосуботи психологи займаються з дітьми, допомагаючи їм реабілітуватися після пережитого в зоні АТО.

До роботи ми залучили фахівців, які отримали особливу підготовку. Наразі в Гуманітарному штабі 250 психологів проходять курс «Травма війни». Майже всі вже завершили 2–3 модуль «Діти й війна», освоїли основи сімейного консультування, отримали знання про те, як потрібно працювати з дитиною та її сім’єю, щоб допомогти їм реабілітуватися після пережитого на війні.

Майже всі наші психологи вже організували групи допомоги, і майже всі фахівці увійшли у шкільні колективи. Це вкрай важливе досягнення, адже в Україні працюють обмеження Кабінету міністрів, які далеко не кожному фахівцю дозволяють працювати у школі, проте ми обґрунтували необхідність того, що саме наші психологи мають надавати допомогу дітям у навчальних закладах, і до нас прислухалися. Навіть на територіях «ДНР», не кажучи вже про мирні населені пункти Донбасу, наші психологи активно працюють у школах, дитячих садках, палацах творчості, й активно допомагають дітям і дорослим.

Граючи, піти від війни
Спочатку в дитячих колективах створюються так звані діагностичні групи. У присутності класного керівника та батьків (якщо вони хочуть) із дітьми проводять гру, за результатами якої психологи визначають їхній стан. Діти різні: є ті, хто не потребує допомоги (проте часто навіть їм цікаво займатися із психологом), але є й ті, чий стан викликає певні побоювання. І в цій ситуації ми пропонуємо батькам прийти в наші центри або відвідати індивідуальні заняття із психологом.

У самих центрах діти розділяються за віком: у першій групі малюки до 8 років, у другій — від 9 років і старші. Дивно, але частіше до психологів приводять саме маленьких діток віком 4–6 років, хоча всім відомо, що до переживань у таких критичних ситуаціях більше схильні підлітки. Цю тенденцію, мабуть, можна вважати позитивною: вона свідчить про те, що батьки малюків чутливі до проблем своєї дитини, не думають, що маленький вік «все спише», і намагаються максимально зберегти його почуття з ранніх літ.

Кожне заняття для дітей — теж своєрідна розвивальна гра. Діти малюють, спілкуються, вчаться у групах встановлювати довірчі відносини, працювати в команді, допомагати одне одному. Вони вивчають, наскільки важливою є підтримка в житті кожної людини. І в ігровій формі діти вчаться спілкуватися не тільки одне з одним, але і із самими собою. Це допомагає їм краще розуміти себе, усвідомлювати, що вони відчувають, чому вони це відчувають, і чи нормально це.

До побачення, війно
Нас дуже тішить, що навіть перші заняття дають чудові результати. Коли дитина приходить до наших психологів вдруге, втретє, вона вже демонструє добрий зворотний зв’язок. Діти вчаться нормально спати, вчаться переключатися з негативних переживань на позитивні… Особливо помітні зрушення в дітей шкільного віку. Вони починають займатися тим, що їм до душі, читати цікаві їм книги. Фактично дитина знову стає дитиною.

Тільки в лютому ми провели діагностичні заняття із 980 дітьми в Маріуполі. Водночас до нас звернулися 300 дорослих — це могли бути як батьки, так і вчителі, вихователі шкільні психологи. Був навіть випадок, коли до нас звертався дитячий невропатолог, який передоручив нашим фахівцям своїх маленьких пацієнтів. І психологи Гуманітарного штабу допомогли їм впоратися зі страхами і стресами.

Не буду приховувати: нас дуже тішить, що всі, хто до нас звертається, висловлюють величезну довіру до засновника Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. Люди так і кажуть: «Ми прийдемо до цих психологів, тому що це психологи штабу Ріната Ахметова». Ми це спостерігали ще під час евакуації людей з окупованих територій: уже тоді переселенці запам’ятовували нас, і попри все необ’єктивне інформаційне поле, створюване навколо Гуманітарного штабу, зберігали довіру до імені Ріната Леонідовича. Це не перебільшення, це говорять самі люди. І ми розуміємо, що це не просто «комплімент», це скоріше своєрідна планка — ми маємо відповідати цій довірі, маємо постійно працювати на найвищому рівні. Саме тому ми завжди дуже ретельно підбираємо психологів, у нашій команді — тільки найкращі фахівці.

Ми знаємо: довіра між психологом і його маленьким клієнтом — це заледве не головний чинник успіху терапії. Нам дуже важливо, щоб психологи, які вже почали з нами працювати, пройшли цей шлях до кінця. Діти мають відвідувати одного фахівця, не змінюючи його. І ми помічаємо, що батьки нам телефонують і просять організувати зустріч із конкретним фахівцем, у якого вони вже були. Регулярність і сталість дозволяють швидше досягти результату, допомагають по-справжньому відпустити війну.

Дорослі проблеми, дорослі рішення
Окремо зазначу: допомагаючи дітям, ми бачимо, що в жодному разі не можна залишати без уваги дорослих. Вони тримаються до останнього, самі собі кажуть, що з ними вже точно все гаразд, і психологічна допомога їм не потрібна. Однак навіть такі «стійкі» після занять залишаються і спілкуються з психологами, просять у них різні рекомендації.

Іноді навіть бувають ситуації, коли з дитиною все зовсім не так страшно, як здається на перший погляд, а от у дорослого — серйозні проблеми. І допомагаючи дитині, ми, за великим рахунком, допомагаємо і її родині, даємо дорослим поради, як боротися зі страхами, як поводитися, якщо щось лякає.

До речі, страхи — це те, від чого страждають як діти, так і дорослі. Але, навіть усвідомлюючи ці страхи, дорослі люди схильні по-дитячому заперечувати необхідність допомоги. «Я б привів дитину до психолога, але в мене дитина не псих!» — таким є найбільш типовий підхід.

Ми вже не раз піднімали цю тему: в Україні немає культури розуміння психологічної підтримки, важливість спілкування з психологом викликає відчуження і страх. Але ж так просто зрозуміти: переживати воєнні страхи нормально. Нове покоління українців вперше перебуває в такій ситуації, воно вперше отримало такий потужний стрес. І щоб впоратися з ним, йому просто потрібна допомога професіоналів, які знають, що потрібно робити. Вони просто допоможуть не загнати страх у глибину, не зробити проблему «хронічною», а розв’язати її й залишити в минулому.

Сьогодні культура психологічної підтримки в нас складається на основі американських фільмів і книг. І багато дорослих відмовляються від неї, вважаючи, що їм «лікуватися не потрібно». Мало хто розуміє, що психотерапія — це особливий вид зцілення. Він не передбачає медикаментів, уколів і процедур. В умовах війни він просто дає зцілення миром, і щоб отримати його, часто потрібно лише одне — прийняти необхідність терапії. Ми готові підставити своє плече тим, хто, виїхавши, як і раніше, залишається подумки й душевно жити на війні. І дорослим, і дітям потрібно пройти особливий шлях, щоб знову почати жити у світі. І на цьому шляху вони ніколи не залишаться одні.

Джерело: lb.ua