Жіноче обличчя благодійності. Ольга Тюріна

Жінки, без яких сьогодні неможливо уявити роботу Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, живуть поруч із нами. Ми продовжуємо цикл найяскравіших історій про їхні звитяги, життя на війні та віру в краще.

Ольга Тюріна – координатор стаціонарного пункту видавання гуманітарної допомоги Штабу Ахметова на передовій. Місто Щастя Луганської області, через постійні обстріли, покинув кожен сьомий житель. А Оля живе тут і допомагає людям.

«Велику частину життя я прожила в Луганську. У Щастя незадовго до початку збройного конфлікту приїхав працювати мій чоловік. Ми обидва закохалися в це містечко. Потім Луганська для нас не стало, і залишилося тільки Щастя. Або ціле Щастя?!, – розповідає Ольга. – Коли тут почали стріляти, місто на дві третини спорожніло, а кількість проблем для тих, хто в ньому залишився, зросла в багато разів. Однією з таких проблем було те, що люди не отримували пенсій і соціальної допомоги. Щоб виправити ситуацію, потрібно було обійти кожен другий будинок і зібрати в людей похилого віку та інвалідів документи, відвезти їх у Новоайдар на перереєстрацію, а потім знову рознести у домівки. Це робили працівники виконавчого комітету, які не покинули місто. Багатьом допомагали чоловіки та жінки, тому що роботи було занадто багато. Я теж стала – серед інших – такою дружиною-помічницею».

Вперше продуктові набори в Щастя Гуманітарний штаб Ріната Ахметова доставив у жовтні 2014 року. Набори стали величезною підтримкою і для місцевих жителів, і для переселенців, яких щодня ставало дедалі більше й більше. «Ахметовські» пакети виявилися в самому буквальному сенсі наборами виживання. Пункт видавання гуманітарної допомоги відкрили поруч із виконкомом на вулиці Миру, де й кипів вир міського життя.

«Не можу сказати, що в нас просто пункт видавання. Швидше це пункт першої допомоги людям, які потрапили в біду. Коли не знали, куди йти, до кого звернутися, всі приходили до нас. А отримуючи набір виживання, люди несли із собою й хоч якусь надію на те, що завтрашній день обов’язково настане, і ти в цей день опинишся не сам», – говорить вона.

Деякі містяни поверталися наступного ж дня. Люди хотіли теж допомагати іншим. Говорили: «А можна до вас? Ми згодні на будь-яку роботу! І нам за це нічого не треба!». Хтось пропонував допомогу – і не приходив. Але багато хто прийшов і залишився. Стали командою. «На мою думку – найкращою на світі волонтерською командою, яку об’єднує один принцип: людина щаслива не тоді, коли їй допомагають, а коли вона може допомогти іншому», – запевняє Ольга Тюріна.

Ольга, як професійний психолог, добре бачить і те, що відбувається за лаштунками війни. І те, як воно позначається на простих людях, які залишилися сам на сам зі своєю бідою.

«Мене часто запитують, як довго людина може працювати з людськими стражданнями, болями і проблемами. Лікарі ось – можуть. Пожежники можуть. Психологи. І водночас вони здатні зберігати високий рівень емпатії – здатності співпереживати, співчувати. Тобто залишатися нормальними людьми. Як це виходить? Та дуже просто насправді. Ніхто з них не впивається самою бідою, але щиро надихається її подоланням, кожною маленькою здобутою перемогою», – переконано каже Ольга.

Так, воєнний конфлікт триває, але мрії в жителів міста дуже мирні.

«Коли ми тільки починали вибудовувати свій особливий, гуманітарний світ у Щасті, то мріяли про те, як до нас будуть приїжджати люди з усього світу. Приїжджати, щоб створити сім’ю. Ось кажуть же, що шлюби укладаються на небесах! Але до небес – далеко. А Щастя – ось воно, не за горами! Найкраще на світлі місце, щоб надіти того, кого любиш, обручку. Але для цього, звичайно, насамперед, потрібен мир. Зокрема й на площі Миру в маленькому українському містечку з дивовижною назвою Щастя», – каже волонтер.