Зберегти не можна зруйнувати. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю та комунікацій СКМ, для LB.UA
Президент України Петро Порошенко в інтерв’ю телеканалу «Україна» минулого тижня коментував гуманітарну ситуацію на Донбасі. «Україна насамперед зацікавлена в тому, щоб гуманітарна ситуація на Донбасі була розв’язана», — сказав він.
Ця зацікавленість, це визнання складної гуманітарної ситуації за лінією зіткнення з боку глави держави — важливий сигнал. Можливо, що цей сигнал — результат постійного й дуже інтенсивного заклику-тиску з боку міжнародних гуманітарних місій, волонтерів та благодійних організацій. У березні 2015 року вся країна упродовж декількох тижнів обговорювала вимоги, які має виконати Україна для отримання багатомільярдного кредиту МВФ. Про ці вимоги говорили політики, їм присвячували засідання Кабміну і Верховної Ради, їх детально розбирали у ЗМІ, обговорювали експерти й навіть люди на вулицях. У результаті, влада не просто взяла на себе серйозні зобов’язання перед міжнародними організаціями, але і практично розділила ці зобов’язання з усією країною.
А всього за місяць до цього точно такий самий список вимог, тільки тих, що стосуються гуманітарної ситуації в зоні АТО, передали Президенту, уряду й парламенту України представники міжнародних гуманітарних організацій, зокрема, керівники представництв ООН та Європейської комісії в Україні. Цей список включав цілих 19 пунктів, спрямованих на запобігання гуманітарній катастрофі на Донбасі, які містять практичні рекомендації для виконавчої та законодавчої влади країни.
Проте ці вимоги, на відміну від вимог МВФ, не викликали практично жодної реакції ні у громадськості, ні в експертної спільноти, ні в самих представників влади. Таке враження, що від них відмахнулися, як від набридливої мухи, і визнали за краще просто не помічати. Звичайно, цифра в 316 мільйонів доларів (саме до такої суми було збільшено обсяг необхідної гуманітарної допомоги на прохання України) набагато менша за 17,5 мільярда від МВФ. Але й вона, особливо разом з іншою цифрою — 5 мільйонів людей, які, за даними ООН, постраждали внаслідок військових дій на Сході України — точно заслуговує того, щоб про основні вимоги міжнародних гуманітарних організацій знали. Розуміли причини, які їх викликали. І могли, у разі необхідності, спитати з чиновників, якщо вони й далі будуть ці вимоги ігнорувати.
Далі наведу основні пункти цих вимог. Із невеликими коментарями щодо їх виконання, що ґрунтуються на роботі Гуманітарного штабу Ріната Ахметова й нашому практичному спілкуванні з українськими чиновниками.
Надати всім акредитованим гуманітарним організаціям безперешкодний доступ у зону АТО за допомогою пропускного режиму, прозорого і зрозумілого всім учасникам. На сьогодні ми бачимо певний прогрес у цьому питанні, особливо якщо порівняти з кінцем 2014 року, однак і далі діє урядове рішення про заявки на отримання перепусток за 10 днів, що є прямим порушенням міжнародних норм надання гуманітарної допомоги.
Спростити порядок і процедуру реєстрації постачальників гуманітарної допомоги. Нам вдалося значно полегшити собі завдання, зареєструвавши Гуманітарний штаб як підрозділ Фонду Ріната Ахметова. Однак, взаємодіючи з іншими гуманітарними організаціями, ми часто чуємо їхні скарги на брак єдиного списку документів для акредитації, бюрократичні зволікання, вимоги надати додаткову інформацію, не передбачену законодавством, та абсурдні заборони на реєстрацію представництв міжнародних компаній як юридичних осіб.
Організувати координацію надання гуманітарної допомоги на рівні уряду. Міжвідомчої координації цього питання між силовими відомствами, Мінсоцполітики, МОЗ і т. ін. досі практично немає, і ми неодноразово стикалися з цим у практичній діяльності Гуманітарного штабу.
Спростити порядок реєстрації в інших регіонах України вимушених переселенців і створити здатний працювати механізм реєстрації дорослих і дітей, які народилися, померли або осиротіли в зоні АТО. Зараз народжених і померлих у зоні військових дій просто не існує в українських базах даних. Осиротілі діти позбавлені необхідних документів, про них не дбає держава, і не можуть оформити офіційну опіку родичі.
Організувати можливість безпечного й безперешкодного пересування людей із зони військових дій та гуманітарні коридори для евакуації. Анонсована СБУ система електронних перепусток працює з великими перебоями, електронні перепустки доводиться отримувати заново, слідом за паперовими, сам порядок в’їзду-виїзду в зону АТО залишається таким самим непрозорим.
Забезпечити доступ до медичних препаратів і медичного обслуговування для всіх українців на всій території країни. Замість цього, у зоні військових дій повністю згорнуті всі державні програми щодо забезпечення життєво важливими препаратами хворих на діабет, рак, туберкульоз та інші небезпечні захворювання. Крім того, обмежені види ліків, які можна доставляти в зону АТО. І Гуманітарному штабу, наприклад, доводиться власними силами забезпечувати інсуліном дітей, хворих на діабет, у Донецькій області. Те ж саме стосується кардіопрепаратів. Згідно з даними Гуманітарної мапи, ліків потребують 50% населення.
Забезпечити формування толерантного ставлення в українському суспільстві до вимушених переселенців і мирних людей, які постраждали в зоні військових дій. На жаль, держава не тільки практично нічого не робить у цьому напрямі, але і її окремі представники дозволяють собі робити публічні заяви із засудженням мирних жителів Донбасу і прямими звинуваченнями їх у бідах, що їх спіткали внаслідок військових дій.
Розморозити банківські рахунки й відновити соціальні виплати. На сьогодні, за заявою Уряду, виплати заморожені до завершення військових дій і проведення виборів під контролем української влади. Після цього, за їхніми словами, всі виплати буде повернуто людям у повному обсязі. Проте вже у своїх наступних заявах українські чиновники дезавуювали свої початкові обіцянки й оголосили про те, що газ, тепло і світло й далі постачають у зону АТО саме в рахунок заморожених соціальних виплат.
Ось далеко не повний список першочергових вимог міжнародних гуманітарних організацій до української влади. Його можна продовжити вимогами узгодити українське законодавство із нормами міжнародного гуманітарного права, звільнити надання гуманітарної допомоги від оподаткування. Але головне тут не в довжині списку й навіть не у змісті окремих його пунктів. Головне в тому, що міжнародні організації добре розуміють, що сьогодні гуманітарна допомога не лише рятує життя і здоров’я мільйонів людей. Але ще і є заледве не єдиним тоненьким і дуже хитким містком, що об’єднує мешканців двох територій України.
Ми в себе, у Гуманітарному штабі, це теж дуже добре розуміємо. І свідомо, наприклад, орієнтуємося на те, щоб закуповувати продукти для допомоги людям у Донецькій і Луганській областях не за кордоном, а у Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Херсоні, Києві, Луцьку, Львові.
Сподіваюся, що це також розуміють ще і представники державної влади. І зуміють підтвердити це розуміння своїми практичними діями й рішеннями.
ДЖЕРЕЛО
