ЗАПИТАННЯ ПСИХОЛОГУ. Дитина не хоче ходити до школи. Що робити?

Психологи Гуманітарного штабу Ріната Ахметова продовжують відповідати на онлайн-запитання мешканців Донбасу й переселенців, яким необхідна консультація. Найактуальніші з них публікуємо на нашому сайті.

Запитання: Два роки тому ми були змушені виїхати з рідного міста. Моєму синові Антону було тоді 11 років. Проблеми в новій школі почалися практично відразу. Однокласники не дуже добре прийняли його, часто дражнили. Ще одна проблема – успішність. У Донецьку син навчався в російськомовній школі, а в Києві пішов до українського класу. Адаптуватися відразу йому було дуже складно. Посипалися двійки. З впевненого хорошиста, син перетворився на трієчника. Спочатку Антон скаржився мені практично щодня, а потім перестав. Я гадала, ситуація налагодилася. Зовсім нещодавно мене викликали в школу й повідомили, що Антон систематично прогулює заняття, взагалі не хоче вчитися. Вдома був скандал. У кінці він мені сказав: «Я не хочу туди ходити! Не хочу й не буду!». Я в розпачі, не знаю, що мені робити. Розумію, що багато працюю й мало приділяю часу дитині, але по-іншому нам не вижити… Допоможіть, будь ласка.

Відповідь Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова:

Насамперед, постарайтеся заспокоїтися. Не кричіть і не сваріть сина, він опинився в досить складній ситуації й саме зараз потребує вашої підтримки. Скандали вдома лише погіршать становище. Саме дім – це те місце, де дитині дуже важливо відчувати себе в безпеці. Щоб її любили і приймали. Вам обов’язково потрібно поговорити з Антоном, щоб з’ясувати, що відбувається насправді. З чим конкретно пов’язана його відмова відвідувати школу. Це можуть бути конфлікти з вчителями й однокласниками. Можливо, що дитина не справляється з якимись предметами, а низькі оцінки серйозно впливають на її самооцінку.

З подібною проблемою стикаються багато дітей-переселенців. На травму війни накладається переїзд, зміна школи, соціального оточення. Діти дуже нудьгують за домом і друзями. Турбуються про близьких, які залишилися в зоні бойових дій. Успішність часто страждає, а разом із нею різко знижується й самооцінка дитини.

Тотальна зайнятість батьків, які змушені виживати в нових умовах, дистанціює дитину й позбавляє її необхідної підтримки й опори. Ви пишете, що дитина згодом перестала скаржитися. Можливо, це сталося не тому, що ситуація стабілізувалася, а тому, що дитина втратила надію на допомогу й замкнулася в собі. Якщо це так, потрібно відновити емоційний контакт, якомога швидше. Поговоріть із сином, переконайте в тому, що він може розраховувати на вашу підтримку. Запитаєте, який варіант розв’язання проблеми влаштував би його й чим ви можете йому допомогти.

Якщо ситуація в школі критична, варто задуматися про переведення. Чи то нова школа, чи стара, можна поговорити з вчителями, пояснити, що дитина опинилася в складній життєвій ситуації й дуже потребує підтримки дорослих. Не засудження й покарання, а саме підтримки. Але, варто розуміти, що переведення в іншу школу, саме по собі, не вирішить усіх проблем.

Будьте уважні до сина, цікавтеся його життям. Проводьте разом вихідні. Намагайтеся вибирати заняття, які вам обом будуть приносити задоволення. Якщо в нього труднощі в навчанні, допоможіть розібратися в предметі. Поцікавтеся, що б дитина робила у вільний від школи час. Можливо, Антону хочеться піти в якусь спортивну секцію або на заняття з малювання. Частіше хваліть, обіймайте й говоріть, що любите. Зверніться по докладнішу консультацію до психолога. Фахівець допоможе налагодити емоційний контакт між вами й сином, і стабілізувати психоемоційний стан дитини.

***

Поставити онлайн-запитання психологу можна тут.