Захистити дитинство. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби

Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Ми називаємо 1 червня Днем захисту дітей і вже багато-багато років святкуємо його. Багато дорослих досі пам’ятають то непідробне почуття істинно дитячого щастя в цей перший день літа – початок довгоочікуваних канікул, малюнки крейдою на асфальті, гасла на кшталт «Діти – наші майбутнє» тощо. Хто кого і від кого має захищати – абсолютно було незрозуміло тоді, у мирний час.

Дитинство – це час, коли ми щасливі й безтурботні. Світ здається безмежним, цікавим і безпечним. І жодних проблем. Ми вільні й легкі, а попереду ціле Життя! Захопливе, іскристе, сповнене новими враженнями та відкриттями.

Мені пощастило. Моє дитинство було саме таким. Можливо, саме ці спогади про власне щасливе дитинство відгукуються тепер болем у кожному оповіданні дитини, дитинство якої закінчилося відразу, коли на Схід України прийшла війна.

Якось під час зустрічі з маленькою переселенкою, запитала її, як вона збирається провести свято, День захисту дітей? Чим буде займатися? Куди піде з татом і мамою?

Дівчинка замислилася на кілька секунд і відповіла, що більше не любить це свято. Раніше цього дня вона з родиною ходила в парк ім. Щербакова в Донецьку. Там було багато конкурсів, шоу мильних бульбашок, атракціонів і розваг. Цього дня можна було веселитися, їсти солодку вату й морозиво.

А потім настав травень 2014-го, і в її рідне місто прийшла війна. І тепер це вже не її свято. Тому що вона у свої дев’ять років вже не дитина. У цьому віці вона вже знає, що таке «Град» і може відрізнити звук його пострілів від міномета. Вона пам’ятає, як рятувалася від бомбардувань у підвалі сусіднього будинку. Вона знає, що таке втратити свій дім і друзів, поїхавши від війни.

А як проведуть цей день діти, які залишилися жити в населених пунктах «сірої» зони, де часто немає ні світла, ні води, ні продуктів? Вижити – єдине завдання, яке стоїть перед ними день у день останні два роки.

Таких «дорослих» дітей в Україні тисячі… Війна, на жаль, стала частиною життя всіх дітей, народжених на Донбасі. Суворою правдою, яку вони переживають і зараз. Дорослим треба просто перерахувати, скільки у країні в результаті сиріт, калік і спорожнілих дитячих очей через війну. І зрозуміти, нарешті, як сильно діти мріють про мир. Мати живих і здорових тата й маму, мати право на щасливе дитинство – ось що для них найголовніше в будь-який день року, а не тільки 1 червня.

Яку ціну за помилки дорослих можуть заплатити наші діти? Щоб розуміти масштаби лиха, досить звернутися до піраміди Маслоу. Для формування здорової особистості в дитинстві має бути задоволена одна з базових потреб – потреба в безпеці, яка є другою за важливістю після фізіологічної. Дитяча психіка потребує безпеки і стабільності. Передбачуваного, організованого світу навколо. Якщо ж світ непередбачуваний, дитина перестає йому довіряти. Наслідки досить сумні.

Доросла людина, позбавлена у дитинстві базової безпеки, не довіряє собі, перебуває в болісному пошуку зовнішніх точок опори, втрачає здатність вибудовувати тривалі близькі стосунки. Це постійно незадоволена собою нещасна людина. Її переповнюють тривога і страхи, не полишає сумнів. Чи не правда, страшно звучить? Чи такого майбутнього ми хочемо молодому поколінню?

І це загальна проблема. Що можемо зробити ми? Гуманітарний штаб Ріната Ахметова упродовж двох років допомагає дітям Донбасу продуктами, медикаментами, лікуванням та реабілітацією поранених, психологічною підтримкою. Але громадським і благодійним організаціям впоратися з такою масштабною проблемою без допомоги держави не до снаги. Тут необхідні консолідовані дії. Всім мамам і татам варто усвідомити, що більшість дітей потребують психологічної допомоги! Не відмахуватися й не сподіватися, що дитина переросте і все забуде, а вчасно звернутися по підтримку до фахівців.

День захисту дітей – це, насамперед, нагадування нам, дорослим, про необхідність дотримання прав дітей на здоров’я, на сім’ю, на освіту, на захист від фізичного та психологічного насильства як необхідних умов для формування гуманного і справедливого суспільства. Ці базові права сьогодні порушено. Повернути дітям ці права – означає врятувати не тільки їх, але і всіх нас.