Загинув під час виконання. БЛОГ Римми Філь, координатора Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Цих людей суспільство сьогодні не називає героями. Ба більше, про їхню героїчну роботу й загибель не прийнято навіть говорити. Ніби їх не було. А вони були, і вони є. Люди, які загинули, рятуючи інших.

Але й несправедливо сказати, що цих людей не пам’ятають. Пам’ятають, шанують і допомагають їхнім родинам.

Ми рідко говоримо про сумну статистику співробітників найбільшої компанії України — групи СКМ. За час бойових дій на Донбасі загинули 80 співробітників групи і 121 поранено.

Раніше я й уявити не могла, що монтер-електрик буде геройською й небезпечною професією. А сьогодні — це вже статистика. Серед загиблих на робочому місці найбільше працівників ДТЕК. Це вони виїжджають на місця бойових дій ремонтувати пошкоджені внаслідок обстрілів лінії електропередач, вони під’єднують розбиті підстанції і, без високих слів, дають людям світло.
Водій і два електромонтери ДТЕК Донецькобленерго: Олександр Нечитайло, Олексій Довгопол, Віталій Кузьма. Хлопці загинули у Дзержинську в лютому цього року, як кажуть, «під час виконання». А саме — виконуючи аварійно-відновні роботи. У двох із них залишилися зовсім маленькі дітки.

Дуже часто на об’єкт монтери виїжджають із саперами, але стовідсоткової гарантії не підірватися на міні немає ні в кого. Антон Білоус, Валентин Думан та Віталій Пасічник (водій і два електромонтери ДТЕК Слов’янський РЕМ) загинули внаслідок вибуху снаряда під час розкопування місця пошкодження кабельної лінії під Слов’янському після проведення бойових дій. У хлопців залишилися дружини й неповнолітні діти.

Дуже часто диванні герої, сидячий перед ноутбуком у теплій квартирі, просторікують про те, що всі нормальні люди з міст, де тривають бойові дії, вже виїхали. Такий диванний патріотизм у мене викликає бурю емоцій. І я згадую трьох загиблих усього за десять днів співробітників Авдіївського коксохімзаводу. Серед них була жінка. Так, вони могли виїхати в мирні міста. Але ці люди, як і тисячі інших, котрі залишилися на роботі, чудово розуміють одне — підприємство, як-от АКХЗ, не можна зупинити. Це подібно до смерті. Смерті всього міста. І люди роблять свій вибір. Вибір на користь інших.

Здавалося б, що може бути безпечнішим, ніж професія телефоніст? Електромонтер «Укртелекому» Петро Бервененко виїхав з Авдіївки на ремонт абонентських ліній зв’язку до Орлівки, що зовсім поруч. Дорогою потрапив під артилерійський обстріл і загинув від численних осколкових поранень. У Петра залишилася сім’я — дружина і двоє дітей.

А ось уже Донецьк. Магазин «Брусничка», Київський район, Путилівка. Продавець Микола Дробот вийшов зустрічати машину з продуктами. Почався обстріл, і на територію крамниці впав снаряд. Співробітника поранило осколками, і він помер від ран. За ці десять місяців війни я зрозуміла — маленьких трагедій не буває. Всі особисті трагедії — величезного, вселенського масштабу. Дружина Миколи чекає на дитину. Малюк народиться вже без живого тата…

Можна годинами розмірковувати про політичні погляди, сперечатися про майбутнє, висувати теорії. Але є «тут і зараз». Є війна й почуття обов’язку. Миколі Бережному всього двадцять із хвостиком. Він старший оператор АЗС «Паралель». Вихідного дня із другом і дівчиною їхали в автобусі в бік Південного автовокзалу — хотіли провідати батьків із Сєвєродонецька. Автобус потрапив під обстріл, друг помер на місці, дівчина отримала численні поранення, важкопоранений Микола виносив постраждалих людей з автобуса. Зараз хлопець — глибокий інвалід із втратою пам’яті.

80 загиблих. 121 поранений.

Минулої суботи загиблих співробітників стало на одного більше. 28 лютого в районі селища Піски, що під Донецьком, загинув відомий фотограф газети «Сегодня» Сергій Ніколаєв. Сергій дістав множинні осколкові поранення. Його оперативно доставили до військового шпиталю міста Красноармійська у стані клінічної смерті. Медики провели понад двогодинну операцію. Але врятувати Сергія не вдалося. Фотокор побував у багатьох гарячих точках світу: Сомалі, Лівії, Грузії, Ірані. А загинув від війни у своїй країні. Останньою стала мандрівка на Донбас, у якій він робив репортаж для рідної газети і збирав матеріали для своєї майбутньої фотовиставки.

Війна перевернула наше життя й нашу свідомість. Вона показала справжніх героїв і патріотів. У них свій фронт. Дуже видимий. І всі вони залишаться в нашій пам’яті. Нашими Героями.

Я вірю, коли закінчиться війна, ми всіх зберемо в одну книгу — Книгу пам’яті. Знаєте, чого я хочу? Щоб сторіночки в цій книзі закінчилися… Уже зараз.

***

За рішенням Ріната Ахметова всім сім’ям загиблих співробітників надано матеріальну допомогу. Гуманітарний штаб повністю супроводжує лікування поранених.

ДЖЕРЕЛО