Як вбиває діабет у зоні АТО. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю СКМ, для LB.UA
Ви знаєте, як вбиває діабет? Ви знаєте, що інсулінозалежні діабетики мають колоти інсулін собі щодня? Ви знаєте, що є такі «Паспорти Діабетиків», які інсулінозалежні діабетики носять із собою? Я тримала такий паспорт у руках. «Паспорт діабетика» з текстом на обкладинці: «Вказівки на випадок гострого нападу. Я хворий на діабет. Якщо ви знайшли мене в несвідомому або безпорадному стані, будь ласка, негайно викличте лікаря швидкої допомоги. У мене, мабуть, знизився цукор у крові, і мені потрібно ввести препарат екстреної допомоги. До приїзду лікаря поверніть мене, будь ласка, на бік».
Ви знаєте, що з другої половини 2014 року в Донецькій області перестала працювати державна програма постачання хворим на цукровий діабет інсуліну? У результаті, приблизно 20 000 офіційно зареєстрованих інсулінозалежних пацієнтів почали відчувати перебої з отриманням життєво необхідного для них препарату. 29 вересня 2014 року ми, Гуманітарний штаб Ріната Ахметова, відкрили чотиримісячну програму із забезпечення області інсуліном. Унаслідок 4-місячної програми необхідну дозу інсуліну отримали 6547 пацієнтів, що становить приблизно третину від загальної кількості хворих на цукровий діабет. Чому 4 місяці? Ми орієнтувалися на заявлені плани держави — знайти до нового року системне розв’язання проблеми й відновити постачання інсуліну в Донецьку й Луганську області.
У січні 2015 року, інсулін дійсно почав надходити на Донбас. Але не на весь, а лише в населені пункти, що перебувають під контролем української влади. У міста й селища, що розташовані в зоні АТО, інсулін так і не потрапив відповідно до Постанови Кабінету міністрів України № 595 від 7 листопада 2014 року про заборону постачання, зокрема, медичних препаратів на непідконтрольну Україні територію за рахунок державного бюджету.
Наша програма закінчена. Державна не розпочалася. Хворі на цукровий діабет, як і раніше, залишаються без інсуліну. Вони не можуть отримати його ні у своїх містах і селищах, ні в населених пунктах за межами зони АТО. По-перше, для виїзду за її межі ось уже два тижні потрібен пропуск, який неможливо отримати в Донецьку, Макіївці чи Єнакієвому. По-друге, хворі, які навіть зуміли вибратися із зони АТО, не зможуть отримати препарат тому, що просто не включені у списки й не враховані під час організації постачань інсуліну. По суті, держава зняла із себе відповідальність за життя і здоров’я тисяч хворих українців.
Ми звернулися до Міністерства й до Міністра охорони здоров’я України з листом про крайню необхідність розв’язати питання постачання інсуліну хворим на цукровий діабет, які проживають у зоні АТО.
Ми запропонували практичний механізм розв’язання цього питання навіть в умовах дії Постанови Кабміну № 595. Основна ідея нашої пропозиції — хворі або члени їхніх сімей зможуть отримувати препарат у населених пунктах під контролем Україні, але має бути терміново розв’язане «пропускне» питання. Єдине АЛЕ — їх мають включити до списків і врахувати під час постачання інсуліну до Донецької й Луганської областей.
Паралельно ми звернулися до різних міжнародних організацій (місії ООН, міжнародного Червоного хреста, організації «Лікарі без кордонів») із проханням взяти ситуацію з постачанням інсуліну, протиракових і протитуберкульозних препаратів у зону АТО під свій контроль.
Я точно знаю, що питання забезпечення людей життєво важливими медичними препаратами має розглядатися як соціальне, а в жодному разі не як політичне питання.
Гуманітарний штаб Ріната Ахметова, зі свого боку, і після 29 січня 2015 року продовжить забезпечення інсуліном найбільш незахищених категорій дітей — дітей-сиріт, дітей, які перебувають під опікою, дітей із багатодітних сімей.
Я дуже сподіваюся, що питання буде розв’язано й що інсулінозалежні діабетики на Донбасі зможуть отримувати інсулін. Просто для того, щоб жити.
ДЖЕРЕЛО
