Як стати незалежним, або що таке сепарація. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу.
Як часто нам доводиться спостерігати дорослих уже дітей, які перебувають залежно від батьків. І зараз мова не про 15-річних діток, а про 20, 30, 40, а часом і 50-літніх «хлопчиків і дівчаток», міцно пов’язаних із батьком пуповиною.
«Сепарація» в психології передбачає відділення дорослої дитини від батьківської сім’ї і її становлення як окремої особистості. Самостійної й незалежної.
Формуються залежні стосунки завжди з легкої руки батьків. Аякже! Ми ж життя дитині подарували, що може бути ціннішим? Тепер вона нам винна, до кінця життя винна. Дитина, виростаючи в такій сімейній системі, опиняється під пресом повинності, змушена «виплачувати» борг усіма можливими й неможливими способами. Якщо вимоги батьків виявляються позамежними, дитина чинить опір, потім, звичайно ж, відчуває сильну провину.
А і справді, чи винна дитина батькам за те, що вони їй подарували життя? Насамперед, саме слово «подарунок» означає якийсь безплатний дар. Дитина ж ні про що вас не просила. Можливо, вона хотіла б узагалі народитися в іншій країні, в інших батьків, в іншу епоху… Вибір зробили двоє дорослих людей. І жодної відповідальності за цей вибір дитина, безумовно, не несе.
Істина досить проста для прийняття й розуміння тільки в тому разі, якщо дитина – це усвідомлене рішення. Адже часто дітей народжують не тому, що дуже хочеться дитини, а перебуваючи під тиском суспільства й родичів (ти не можеш бути визнаний, якщо роду свого не продовжиш). Ще діти з’являються на світ у ситуації неконтрольованого інстинкту. А ще тому, що дуже хочеться відчувати себе хоч для когось улюбленим, якщо ситуація близькості неможлива з іншими людьми. Ось і виходить, що дитина – це якась функція, з моменту зачаття покликана відповідати батьківським очікуванням.
Сюди ж і закиди в бік дитини: «Ми тебе годували, одягали, вчили, водили в різні секції, а ти невдячний». Так, батьки, у день, коли ви приймаєте рішення привести нову людину в цей світ, ви автоматично берете на себе зобов’язання годувати, вчити, одягати, забезпечувати як мінімум найнеобхіднішим. Приватні школи, різні секції, репетитори, дорогий одяг, модні ґаджети – це ваш вибір! Вибір батьків!
Варто зауважити, що такого роду закиди властиві батькам, яке часто відмовлялися від себе, своїх інтересів, бажань. «Все для дитини» або «я живу заради сина або дочки» або «Машенька, Петрик – це моє життя». За такого роду висловлюваннями стоять очікування щодо дітей. Дитина, виростаючи, відчуває зобов’язання відмовитися від себе на користь мами й тата. Стосунки такі радості не приносять нікому. У таких сім’ях дуже часто використовуються різні маніпуляції, що, звичайно ж, не сприяє ні близькості між членами сім’ї, ні тепла. Стосунки будуються переважно на повинності.
Схожа ситуація відбувається, якщо почуття в парі згасли, пара об’єднується, «щоб виростити дитинку». Живуть дві чужі абсолютно байдужі, а іноді й вороже налаштовані одна до одної людини. Час йде, дитина підростає і вилітає із сімейного гнізда. Батьки, які вибирають такий шлях, і далі будуть прикладати зусилля для того, щоб дитина виступала певним клеєм для їхньої пари.
Ще один сімейний сценарій, який робить сепараційний процес затяжним і складним, коли батько знає, що краще для дитини й завжди має рацію. А якщо не має, дивимося пункт перший. У такій родині дитина абсолютно позбавлена права вибору. Ініціативу проявляти заборонено взагалі, виявлене «свавілля» осміють. Дитину жорстко контролюють. Вимоги батьків часто не відповідають віку. Виростаючи в такій системі, дитина навчається «бути глухою» до власних потреб і бажань. Потребує керівництва й настанов. Їй дуже хочеться бути самостійною й незалежною, але світ лякає її.
Одна знайома мені дуже тривожна мама забороняла 7-місячній дитини повзати, бо на підлозі мікроби. Дитину нескінченно лякали небезпеками, що підстерігають на кожному кроці – не стрибати з дивана, впадеш, розіб’єш голову і кров у тебе вся витече. А ще вулицями ходять бандити, особливо в темний час доби. Якщо шапку не надіти, менінгіт трапиться, і залишишся дурником. Соломку дитині підстеляють у всіх можливих випадках. І росте така дитина тривожною, розуміє світ, як небезпечний і ворожий. І дуже залежить. Залежить від мами. Як вона без неї?
А чи знаєте ви сім’ї, у яких батьки намагаються реалізувати власні мрії в дитині? Тато мріяв стати видатним боксером, у нього нічого не вийшло, але ось син зобов’язаний виграти чемпіонат. Мама все життя мріяла про художню школу, але часи були важкі, і мрії не судилося здійснитися. Що роблять батьки?! Ведуть дитину в художню школу або спортивну секцію. Ігнорую потреби, бажання і схильності дитини. Дитина, за яку вирішують, що їй любити й чим захоплюватися, вкрай складно сепарується від батьків, бо не розуміє: «хто я», «яка я», «що хочу я».
Виділяють чотири види сепарації:
- Емоційна. «Я вже не так залежу від батьківського схвалення або несхвалення».
- Атитюдна. «У мене є власний погляд на людей навколо і події, що відбуваються. Я не дивлюся на світ лише крізь призму батьківського ставлення до нього. Я здатний мислити й міркувати у власних категоріях, без постійного огляду на батьківські судження».
- Функціональна. «Я здатна піклуватися про себе, забезпечувати себе, жити окремо від батьків».
- Конфліктна. «Я маю право жити своїм, окремим від батьків життя. Водночас не відчуваю провини».
Якщо всі чотири види сепарації успішно пройдено, людина відчуває себе повноцінною особистістю. Здатна любити себе і своїх близьких, будувати здорову сім’ю, кар’єру, зрілі стосунки з оточуючими.
Для того щоб сепаруватися, дитині потрібно виходити з так званої «зони комфорту», робити власні помилки, набуваючи свій досвід. Вчитися брати відповідальність за свої вчинки, а потім і за власне життя. І в цьому їй можуть допомогти батьки, які визнають право дитини бути окремою особистістю. Батьки, які усвідомлюють, що дитина – це інша людина, має право на свої бажання й потреби.
А найголовніше, шановні батьки. Пам’ятайте, що з народженням дитини ваше життя не закінчується. Живіть, любіть, вивчайте те, що вам цікаво, дихайте на повні груди, шукайте власні смисли. Це найкраще, що ви можете зробити для своєї дитини.
Наостанок кілька слів батькам дітей-переселенців і дітей, які проживають на лінії вогню. Психологи Гуманітарного штабу помітили, що часта реакція на пережиту психологічну травму дітям – регрес. Це явище тимчасове і є нормальною реакцією на ненормальну подію. У такій ситуації дитина потребує підтримки сім’ї. Сепараційні процеси можуть сповільнюватися або зупинятися взагалі. Якщо стан дитини тривалий час викликає занепокоєння, зверніться по допомогу до психолога.
