Як повернути життя без травми. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Рік тому під час навчання на курсі «Травма війни», організованому Гуманітарним штабом Ріната Ахметова, я затамувавши дух, разом з іншими 250 психологами слухала курс про специфіку відстроченої травми. Прогнози закордонних фахівців звучали тривожно: з реальними масштабами проблеми Україна зіткнеться через 5 років після закінчення бойових дій. Однак, перші тривожні «дзвінки» щодня лунають дедалі голосніше й голосніше.

Під час стресу організм людини мобілізує всі внутрішні резерви. Адаптаційна реакція максимально використовує всі наші можливості. Якщо людина довго перебуває у стресовій ситуації, мозок «автоматично» включає механізм психологічного захисту. Відбувається так звана дисоціація, своєрідне «заморожування» почуттів. Але довго перебувати в такому стані неможливо. Якщо не надати людині термінову психологічну допомогу, серйозних розладів психіки не уникнути.

Сьогодні люди, постраждалі від збройного конфлікту на Донбасі, звертаються до лікарів дедалі частіше й частіше. Але медики не можуть встановити точний діагноз різкого погіршення самопочуття. І тільки обійшовши всіх можливих фахівців, люди звертаються до психологів. Їхні історії, здебільшого, схожі як дві краплі води.

«Так, злякалася, коли почалися обстріли, але розкисати було ніколи і нікому. Пам’ятаю все, як у тумані. Потрібно було хапати дітей і бігти. Починати життя заново, влаштовувати дітей у школи й садки, шукати роботу і просто намагатися вижити. Але ось парадокс. Уже півтора року перебуваю на мирній території. Питання з житлом розв’язано, роботу знайшла. Дитина ходить до школи і встигла там адаптуватися. Вся сім’я в безпеці й навіть про майбутнє іноді мріється… Як раптом почалися проблеми зі здоров’ям, та ще «неясного генезису», як сказали лікарі. Проблеми зі сном, напади паніки, запаморочення. Абсолютно погіршилися стосунки в родині. Почуття тривоги не покидає ані на хвилину», – розповідає мешканка Авдіївки.

Все це – сумні наслідки пережитих подій. Людина ніби «відтає» після жахливого стресу і проблеми починають сипатися, як із рогу достатку. Без кваліфікованої допомоги в цьому разі не обійтися. І добре, якщо людина дійшла до психолога.

Стану мобілізації зазнає не тільки психіка дорослої людини, а й дитяча. Особливість дитячої психіки є такою, що ставши свідком травмувальної події, дитина може отримати не меншу травму, ніж сама жертва.

Ось ще один випадок. До мене на консультацію прийшов хлопчик 14 років. Мама дізналася, що фахівці Гуманітарного штабу Ріната Ахметова надають психологічну допомогу постраждалим дітям, і вмовила сина-підлітка прийти на прийом до психолога. Минув уже рік, як хлопець покинув зону проведення АТО. Спочатку все було нормально. У школу пішов, знайшов приятелів, ні на що не скаржився… Але раптово у нього почалися напади панічного страху на вулиці.

За час роботи в Гуманітарному штабі я чула багато таких історій. Але те, що розповідав мені цей хлопчик, а головне ЯК він це розповідав, викликало в мене жах. Абсолютно спокійно він говорив про те, як регулярно потрапляв під обстріли, як тиждень просидів у підвалі з бабусею й дідусем. А потім, вийшовши на вулицю, бачив зруйновані будинки й обезголовлені осколками трупи людей. «Я не боявся! Інші діти весь час падали на підлогу в підвалі, а я ні. І дід сказав, що я справжній чоловік!», – з гордістю заявив підліток.

А справжнім чоловікам, як ми знаємо, розкисати не прийнято. Тепер цей 14-річний «чоловік» страждає панічними нападами, а ще каже, що ніколи більше не зможе довіряти цьому світу й людям. Ніколи й нікому! Робота з хлопчиком ще попереду, але я впевнена, що якби йому вчасно надали психологічну допомогу, таких наслідків не було б.

Психічні процеси дуже індивідуальні. У деяких дітей після закінчення стадії мобілізації може спостерігатися агресивна поведінка. Така дитина приходить у нову школу або дитячий садок і спочатку поводиться дуже тихо, нікому не створюючи проблем. А згодом ситуація кардинально змінюється. Дитина стає дратівливою, проявляє агресію щодо однолітків і викладачів, тварин і навіть членів сім’ї. У найкращому разі дорослі розгублені. А в гіршому – реагують агресією у відповідь, не розуміючи, що така реакція дитини є закономірною й саме в цей момент вона особливо потребує кваліфікованої допомоги й підтримки з боку близьких.

Знаю, що останнім часом і закордонні, і українські психологи багато говорять про необхідність своєчасного звернення по допомогу! Про скорочення ризиків виникнення негативних наслідків у майбутньому, якщо психологічну допомогу надано вчасно. Але як і раніше бачу, що абсолютна більшість людей приходять до психолога тільки тоді, коли вже зіткнулися з проблемою.

Шановні дорослі, які вдавайте героїв самі й не вчіть цього своїх дітей. Дозволяйте дітям проявляти емоції й ділитися з вами своїми переживаннями. Якщо ви або ваша дитина стали свідками страшних, травмувальних подій або ви занадто довго перебуваєте у стресовому стані, не чекайте, поки почнуться проблеми зі здоров’ям. Завжди важливо пам’ятати, що у разі будь-якої зміни у стані або поведінці дитини потрібно звертатися по допомогу. Вчасно, а не через 5 років.