Як ми шукали дитину? Відверта розмова з Тімуром та Інною Мірошниченко Проєкт «Кроки до дитини»

Програма «Рінат Ахметов — Дітям. Сирітству — ні!» продовжує проєкт «Кроки до дитини: відверта розмова з Тімуром та Інною Мірошниченко» які нещодавно отримали статус кандидатів в усиновлювачі і всиновили дитину.

Тімур Мірошниченко — відомий український шоумен та актор, ведучий каналу «1+1 Україна», ведучий «Євробачення-2017», лауреат премії Celebrity Awards 2020 в номінації «Телеведучий року».

Назва проєкту співпадає з назвою нашого довідника для майбутніх батьків  КРОКИ ДО ДИТИНИ, який Фонд Ріната Ахметова презентував у березні 2023 року. І це не випадково. За структурою розмова з усиновлювачами йтиме згідно 10 кроків до усиновлення, описаних у довіднику.

Так читачі зможуть поєднати теорію з практикою, зрозуміти, наскільки співпадає «буква закона» з реаліями воєнного часу.

Як подружжя проходило кожен крок – розповіла Інна Мірошниченко.

Попередні публікації: 

Кроки 1-5. Як збирали документи

Кроки 6-9. Як ми шукали дитину

ПОШУК ДИТИНИ

– Після навчання ми знов повернулися до нашої служби у справах дітей з документами про завершення навчання. Нам сказали прийти через 10 робочих днів, за які наші дані будуть внесені до реєстру кандидатів в усиновлювачі, після чого нам видадуть справу. Дійсно, через 10 днів так і відбулося.

Щодо анкет дітей, то нам побажали удачі в пошуку дитини в інших регіонах, бо в районі, до якого ми закріплені, дитини такого віку немає. На той момент я вже добре знала всі анкети дітей відповідного віку з бази Мінсоцполітики. Знала і тих, хто мав братів і сестер, і в кого їх немає.

Спочатку я телефонувала в усі обласні служби і запитувала: “Чи є у вас діти віком від 1 до 4 років?” Усі мені відповідали одне: “Дивіться дані на сайті Мінсоцполітики”.

Тоді я обрала інший шлях. Знаходила анкету дитини і телефонувала за номерами, вказаними в анкеті. Всі анкети були неактуальні, бо діти були або евакуйовані, або в процесі усиновлення, або були якісь інші причини, що заважали мені зараз усиновити дитину. Але! Через певний час я побачила, що з’являються нові анкети.

Невдовзі після того я помітила анкету хлопчика, який підходить мені за віком, і одразу зателефонувала в Житомир. Мені відповіли, що анкета актуальна і можна приїхати познайомитися з дитиною. Так я побачила нашого майбутнього сина.

ЗНАЙОМСТВО З ДИТИНОЮ

– Ми з Тімуром сіли в машину й поїхали в Житомир. Це була п’ятниця, кінець робочого дня. Нас дуже привітно прийняли, надали всю інформацію.

При нас ще кілька разів телефонували щодо цієї анкети, що підтверджувало – охочих взяти дитину такого віку багато. Тобто багато таких, як я, хто “моніторить” цих дітей. Проте нам сказали, що на місцевому обліку охочих прийняти цього хлопчика не виявилося і що ми є його першими кандидатами в батьки.

Нам дали направлення на знайомство, показали, де знаходиться соціальна служба, яка відповідає за цю дитину. Ми забрали працівника цієї служби і разом поїхали до дитячого будинку. У кімнаті, куди нас запросили, були директор, лікар, юрист. У присутності всіх цих людей відбулося наше перше знайомство з дитиною.

Контакт з сином ми швидко встановили. Нас нічого не зупиняло з того, що нам про нього розповідали (про стан здоров’я). Ми вже знали, що здорових дітей майже немає, і розуміли, яку дитину ми скоріш за все приймемо в родину. Ми і хотіли взяти саме таку дитину, якій потрібна допомога, і навіть готові боротися з деякими вадами, з якими не готові боротися інші усиновлювачі.

ПІДГОТОВКА ДОКУМЕНТІВ ДИТИНИ

– Цей етап був найпростіший. Все було дуже швидко: і дитбудинок швидко підготував нам документи, і служба, і органи опіки й піклування. Увесь цей час я була в Житомирі, майже щодня туди приїжджала, бачилася з сином і їздила по різних інстанціях, нагадувала про себе. У них під дверима готувала позов до суду, не чекала, коли вони відправлять документи поштою, а сама забирала й офіційно везла з однієї інстанції в іншу.

Отже, збір документів зайняв у мене всього три дні. На третій день мені видали висновок. Я дописала свою заяву про усиновлення і в той же день підготувала пакети документів. Потім знайшла, де можна було все відксерити, роздрукувати, прошити, все засвідчила й подала до суду.

СУДОВА ПРОЦЕДУРА УСИНОВЛЕННЯ

Наступного дня я зателефонувала до суду і пояснила, що моя справа – це не внутрішньосімейне усиновлення, а справа про усиновлення дитини з дитячого будинку, в якої важкий стан здоров’я, і тому прошу цю справу розглянути якнайшвидше.

В Житомирському суді до цього поставилися з розумінням, сказали, що в них такі справи – в пріоритеті. Вони дійсно швидко призначили дату, я була в приємному шоці. Тобто я подала документи в четвер, а вже в понеділок мені призначили розгляд справи на четвер. Це дуже швидко! І це приємно вражало! Одразу після засідання нам дали повний текст судового рішення (ми чекали максимум годину), зробили 7 примірників для всіх інстанцій, за що ми їм дуже вдячні!

Єдиний мінус ‒ ми просили суд про можливість забрати дитину якомога швидше (через стан здоров’я), але це прохання суд не задовільнив, бо не знайшов правових підстав. Таким є рішення суду, і я, як юрист, це поділяю, хоча знаю, що є випадки, коли батькам дозволяють забирати дитину, не очікуючи 30-ти днів.

(Далі - в наступних публікаціях)