Як боротися з наслідками психологічної мобілізації? БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Понад три роки минуло з моменту початку бойових дій на сході України. Тисячі людей і дітей дістали важкі психологічні травми. Ще 2014 року психологи з інших країн, які мають досвід роботи з травмою війни, говорили про те, що багато дорослих і дітей зіткнуться з наслідками через місяці або роки після травмувальної події.

На жаль, люди й зараз проживають на територіях, які наражаються на регулярні обстріли. Багато хто змушений був покинути свої будинки і виїхати на мирну територію.

Коли людина стикається з загрозою для власного життя або життів близьких людей, вона відчуває страх, який запускає механізм психічної і фізичної мобілізації.

Той самий механізм запускається, коли люди стикаються з великою кількістю труднощів – пошуки житла, роботи, постійна тривога та страх за родичів, які проживають у зоні бойових дій, страх не впоратися з життям у нових умовах, запускається той самий механізм мобілізації.

Стадія мобілізації активно вмикає психічні та фізичні ресурси організму людини, змінюється навіть гормональний фон людини, і згодом сили організму виснажуються.

Люди дивуються: «Був змушений сидіти в підвалі тиждень під безперервним обстрілом градів і почувався повним сил, був упевнений, що все зможемо подолати. А зараз стріляють іноді, але десь за містом, є світло, вода і продукти, а я зовсім не можу зібратися. Відчуваю себе з кожним днем дедалі гірше та гірше», або «Чому так відбувається?! Їхали з дому всією сім’єю з одним чемоданом літніх речей, практично без грошей «в нікуди», працював по 20 годин на добу, щоби вижити, жили вшістьох у маленькій кімнатці, у дочки проблеми були в новій школі, але я духом не падав, сили звідкись бралися. Зараз уже все стабілізувалося. І квартиру окрему знімаємо, робота добра з пристойною зарплатою, а зі мною не зрозуміло, що відбувається. Тривога, що переходить у жах, спати перестав, бачити нікого не хочу, навіть найближчих».

Після закінчення стадії мобілізації, люди можуть стикатися з різними проблемами психологічного характеру, психосоматичними захворюваннями. Також може проявитися відстрочений постстресовий розлад. Людина відчуває себе виснаженою, почуття втоми не проходить навіть після сну. Людина зазнає труднощів із засинанням, або прокидається від нічного кошмару, з відчуттям жаху, з подальшою неможливістю заснути. Порушується нічний сон, разом із цим людина може відчувати сонливість упродовж дня. Високий рівень тривоги, неспокою, очікування якогось лиха або нещасть. У людини складається відчуття втрати контролю над власним життям, безсилля. Досить часто різко зростає рівень агресії. Можливі флешбеки. У такому стані люди стають особливо уразливими, стають образливими. Може різко знижуватися самооцінка. Людина вважає себе нездібною, нікчемною і нікому не потрібною. Порушуються соціальні зв’язки, та й із близькими людьми емоційний контакт викликає труднощі. Людина опиняється сам на сам зі своїм душевним болем. Майбутнє бачиться йому в чорних тонах. Розвиваються різні фізичні недуги, що не знаходять об’єктивного медичного підтвердження.

Якщо ви зіткнулися з деякими перерахованими вище симптомами, то постарайтеся, якомога швидше звернутися по допомогу до психолога. Пам’ятайте, що ваш стан не вирок, після роботи з фахівцями ви зможете повернутися до нормального життя.

Якщо ви помічаєте, що психічний і фізичний стан вашого родича погіршився, пам’ятайте, що саме зараз він гостро потребує вашої підтримки. Не залишайте людини саму зі своїми переживаннями. Проявіть співчуття, турботу. Поговоріть, постарайтеся зрозуміти, що саме турбує вашу близьку людину. Переконайте її звернутися по допомогу.

Якщо ви зіткнулися з перерахованими симптомами, вам важливо розуміти, що так може проявляти себе отримана психологічна травма. Якщо симптоми ігнорувати, ваш стан може гіршати й перейти в хронічну форму. Намагайтеся не залишатися наодинці зі своїми переживаннями. Звертайтеся по допомогу до близьких і друзів. Говоріть про те, що з вами відбувається. Діліться почуттями й переживаннями. Під час стадії мобілізації у вас не було можливості прожити почуття, з якими ви стикалися – страх, злість, образу, гнів, провину. Ви не давали собі можливості посумувати або поплакати, вам потрібно було бути «в тонусі».

Зараз прийшов час говорити про те, що вам випало пережити, відчувати, плакати й це єдиний спосіб асимілювати подію й почуття, пов’язані з цим. Саме після асиміляції настане полегшення болю. Якщо відчуваєте, що допомоги близьких і рідних людей вам недостатньо, звертайтеся по допомогу до психолога. Чим раніше вам нададуть психологічну допомогу й підтримку, тим менший ризик розвитку негативних наслідків у майбутньому.