Воєнний Донбас. Потреба знизилася, але жити як і раніше важко. БЛОГ Римми Філь

Два роки триває війна на Донбасі. Її вже всі називають війною, але не офіційно. І більш ніж два роки гинуть мирні жителі. Тисячі людей живуть на лінії фронту, який теж фронтом офіційно не є. На так званій лінії зіткнення люди живуть у напівзруйнованих будинках, у селищах, де вже почали забувати про блага цивілізації. Тут не працюють органи влади, сюди не привозять їжу в магазини. Подробиці життя людей у таких містечках і селищах практично не висвітлюються. Їх простіше і зручніше не помічати. Тоді і проблеми ніби немає. А вона, скільки не заплющувати очі, є. Складна, майже хронічна.

Гуманітарний штаб майже два роки працює з обох боків лінії розмежування, фронту, біди. Назвіть, як хочете. Суть одна – там живуть люди зі своїми людськими потребами. І впродовж цих майже двох років ми систематично замовляємо в КМІС дослідження очікувань і потреб людей на Донбасі. Щоб допомагати тим, кому найбільше потрібна допомога, й там, де її найбільше потребують.

Нинішні результати дослідження, на перший погляд, показують непогану картину.

Люди оцінюють загальну ситуацію набагато краще, ніж у вересні 2014 року. 60% опитаних вважають ситуацію складною, але терпимою. І вдвічі скоротилося число тих, хто вважає своє становище нестерпним.

Ті, хто поверхово посвячений у тему, можуть припустити, що все вже добре на Донбасі. Люди ніби як ситі й задоволені. Але навіть зараз чверть жителів Донецької області відчувають брак ліків, а кожен п’ятий – продуктів харчування. З них найбільш нужденними є літні люди. Найгостріша ситуація в маленьких містечках і селищах.

Старим, інвалідам, дітям допомагають Червоний Хрест, ООН, «Людина в біді», волонтери, релігійні організації. Наймасштабнішу допомогу надає Гуманітарний штаб Ріната Ахметова, частка якого становить приблизно 75% від загального обсягу наданої допомоги. Така масштабна гуманітарна підтримка дозволила уникнути голоду в Донбасі.

Тому для нас цифри дослідження, на жаль, не радісні. І зараз для дуже багатьох гуманітарна допомога – єдине джерело існування. І це страшно.

Всього один приклад. Лінія дотику, напівзруйнована станиця Луганська. Андрію Федоровичу й Ніні Тимофіївні по 90 років. Вона не ходить після інсульту, а він майже сліпий і глухий, але доглядає за своєю лежачою дружиною. Для них гуманітарка – це джерело життя. Таке страшно навіть уявити. Але це правда нинішньому житті воєнного Донбасу.

І ще один факт – багатонадійний. Люди звикли жити в біді, але все-таки вірять у мир. Майже половина не вірить у його швидке настання, але майже дві третини сподіваються, що проблеми вирішаться й на Донбас прийде мир.

ДЖЕРЕЛО