Великодній вернісаж, або Зустріч на острові Щастя. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Великдень – найсвітліше християнське свято, що втілює торжество добра над злом, перемогу Життя над смертю. Свято, яке прийнято проводити в колі сім’ї. Саме цього дня по-особливому відчуваєш належність до свого роду.

І немає нічого, що більше стабілізує і зміцнює сім’ю, ніж сімейні традиції. Для дітей дуже важливо брати участь у домашніх ритуалах. Це особливе почуття спільності зі своєю сім’єю, та й сама неповторна атмосфера приготування до свята, безсумнівно, зміцнить сімейні узи.

З Великоднем пов’язані мої найтепліші дитячі спогади. Дівчинкою я завжди чекала дня, коли ми з бабусею будемо пекти паски. Тісто здавалося мені живим. Будинок наповнювався солодким ароматом здоби. І було в цьому щось чарівне. Недарма в народі святкову паску називають символом життя, а яйця символізують таїнство його зародження. Адже під міцною шкаралупою приховане від очей життя, яке у свого призначеного часу пробудиться у великий і світлий світ.

Ще з давніх часів навесні, коли люди святкували пробудження природи від сну й початок нового хліборобського сезону вони всіляко прикрашали яйця, щоб отримати добрий урожай у прийдешньому році. З приходом християнства звичаї перемішалися й на додаток до безлічі обрядів, які проводять на Великдень, люди почали фарбувати й дарувати одне одному яйця.

Добра традиція розпису яєць і досі живе в Україні. Щоб створити передсвятковий настрій напередодні Великодня Гуманітарний штаб Ріната Ахметова запросив дітей-переселенців із Донбасу і їхніх батьків узяти участь у спільній творчій майстерні. 10-річна майстриня навчала хлопчиків і дівчаток створювати своїми руками маленькі шедеври – писанки.

На майстер-класі панувала особлива творча атмосфера. Таємничі мерехтливі свічки, медовий запах воску й зосереджені дитячі личка. Навіть найменші і найспритніші ні на секунду не відірвалися від процесу, захоплено ставлячи крапки і виводячи хитромудрі візерунки мідним писачком по поверхні яєць. Результат перевершив усі очікування! Бачили б ви, як світяться очі дітлахів, що демонструють одне одному свої шедеври.

Поки діти були зайняті творчістю, батькам вдалося помріяти, побудувати плани на майбутнє. Вони становили колажі з журнальних фотографій і заголовків. І складно сказати, хто був більше захоплений цього дня – дорослі чи діти. На білосніжних аркушах ватману барвистою мозаїкою складалося яскраве життя, повне надій і бажань, таких по-дитячому наївних, чистих і простих для розуміння.

А чого вартий наступний обмін враженнями! Дітвора принесла батькам свої яйця-шедеври і швидко підключилася до виготовлення колажу. Фантазія включилася з новою силою. Видно було, що діти й дорослі отримують справжнє задоволення від процесу.

Нерідко трапляється, що члени сім’ї, які пережили травмувальні подія, замикаються і віддаляються один від одного, залишаються сам на сам зі своїми переживаннями. У такій ситуації особливо вразливими виявляються діти. Без підтримки хоча б одного з батьків, впоратися з наслідками психологічної травми сама дитина не має змоги. А дорослий – розгублений і дезорієнтований, часто не може допомогти дитині. У результаті виходить «замкнене коло».

Унікальний психотерапевтичний ефект у цьому разі мають спільні творчі майстерні. Вони не тільки сприяють ніби проживанню почуттів і зняття накопиченої напруги, але і створюють прекрасні умови для налагодження контакту дітей і їхніх батьків. Сприяють стабілізації сімейних стосунків. Допомагають створити теплий емоційний контакт. Повертають дітям відчуття безпеки й захищеності. Дозволяють знову зустрітися й поспілкуватися з друзями.

Зворушливо було чути, як діти – учасники групи, обмінюючись враженнями, говорили про те, що тут набагато крутіше, ніж удома, сидячи за комп’ютером! Саме час замислитися про те, що жодна найцікавіша й найдорожча іграшка у світі не замінить дитині спілкування з друзями та батьками. Особливо часу, проведеного сім’єю в арт-терапевтичному просторі, який є потужним ресурсним чинником.

Такі зустрічі схожі на мандрівки в рідну домівку. На повернення в той щасливий, мирний час. Вони надають сил, впевненості, дозволяють без страху і тривоги заглянути в майбутнє.

Останні два воєнні роки, повні втрат і розставань, показали всім нам, що не дорогі іграшки й модні речі змушують нас посміхатися, а атмосфера навколо нас, яку ми можемо створювати самі. Так само, як людина цінна внутрішніми якостями, так і життя цеглинка за цеглинкою складається зі щоденних зустрічей і вражень, які повертають нам віру в наше «завтра». Тому, завершуючи заняття, я думала про те, як у нинішній тривожний час кожної сім’ї необхідні ось такі Зустрічі на острівцях Щастя! Зі святом! Миру, гармонії й добра!