Уроки наставництва. БЛОГ Олександра Вишнякова, директора Фонду Ріната Ахметова
Чого бракує сироті, про що він мріє? Про сім'ю, звичайно. І чим молодша дитина, тим щиріше та впевненіше бажання. Для багатьох трохи старших з них, через багато років, надія змінюється реальністю – мені доведеться розраховувати тільки на себе. На перший план виходять думки та тривоги – як влаштовувати своє життя після інтернату? Але їм однаково необхідна підтримка, тепло та розуміння. Навіть якщо цю потребу вони глибоко ховають за ворожістю, повним ігнором або гірко-жартівливими відмовками – "і без вас проживу, не вперше".
75% дітей в інтернатах – віком понад 12 років. Про доросле життя вони знають нібито все. У їхньому власному уявленні. І нічого насправді. Діти після закінчення інтернату вперше зіткнуться з життям поза системою "подай-принеси". Пройдуть прискорений курс самостійного життя і, дуже хочу вірити, не зіб'ються з правильного шляху.
У 2016-му Фонд Ріната Ахметова запустив пілотний проект "Наставництво" для дітей від 12 років і старших – тих, кому найважче знайти сім'ю. Після старту ми отримали великий відгук. Від потенційних наставників і дітей. Перші хотіли бути корисними та шукати порозуміння, другі – щиро були готові йти на контакт і чогось вчитися.
Підготовку пройшли 107 потенційних наставників. У двох інтернатах Святогірська та Маріуполя 43 дитини знайшли своїх старших друзів. Наставники допомагали їм в 3 найважливіших напрямках – соціалізація, профорієнтація і допомога в навчанні. За результатами анкетування – понад 70% сиріт здобули нові знання та навички, необхідні їм у дорослому житті.
Працюючи над проектом, ми отримали свої уроки наставництва:
– Ми готові консультувати, ділитися методикою роботи. Вона створювалася для того, щоб було якомога більше послідовників. Минулого тижня ми ділилися досвідом свого пілотного проекту з активом Маріуполя. З виходом Постанови Кабінету Міністрів на місцеві громади покладається особлива роль у розвитку наставництва.
– Вибір інтернатів та міст для проекту не випадковий. У Донецькій області діти стали свідками бойових дій. Це не проходить безслідно. Вони пережили евакуацію своїх інтернатів з гарячих точок. Про це не можна було забувати ні наставникам, ні команді психологів.
– У проект прийдуть і в ньому залишаться люди, які щиро хочуть допомогти. Решта просто не приживуться. Величезне терпіння, прийняття і готовність до діалогу – без цього наставнику не впоратися.
– У кожної пари дитина-наставник своя історія і свій шлях. Іноді він триває багато років після інтернату. Грамотний супровід з боку проекту дуже важливий.
– Проектна команда – основа успішної реалізації. Без соцпрацівників і психологів неможливо скласти пари й організувати роботу. Ми досягли успіху завдяки людям, які жили цим проектом.
– Дітям важливо, коли до них приходять з підтримкою. Їм потрібен приклад для наслідування, близька людина, яка дасть пораду, просто вислухає. Це відсуває на дальній план матеріальні подарунки. До них діти й так встигли звикнути та зробити основою спілкування. До цього теж потрібно бути готовими.
– Все ж, головний показник проекту не цифри. А зміни в житті дітей, їхні "знаю, чого хочу" та "вірю в себе".
Чужих дітей не буває. Я особливо глибоко це зрозумів, працюючи для дітей-сиріт. І якщо тільки хочеш і можеш допомогти такій дитині – берись і роби. Дітям це дійсно необхідно.
