У пошуках миру. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова
За два роки конфлікту 230 тисяч дітей були змушені покинути рідні домівки і виїхати на територію, де не стріляють і не вбивають. Втративши за все, вони тікали в пошуках миру. Чи знайшли вони його?
Нещодавно по всій країні пролунали перші дзвоники, що оповіщають про початок навчального року. Згадайте свої відчуття з дитинства! Передчуття зустрічі з однокласниками. Нові зошити, ручки й олівці акуратно складені в портфель. З букетом квітів ти урочисто переступаєш поріг школи. Гадаю, тисячі дітлахів по всій Україні і цьогоріч відчули подібне. Багато, але не всі.
Деякі діти-переселенці із сумом прощалися з літом. Вони й раніше розповідали мені про те, що в них виникали труднощі з однокласниками і вчителями. Але до початку навчального року колишні страхи актуалізувалися, тривожність зросла.
Взяти хоча б 13-річну Христинку. За два роки війни дівчинці довелося покинути рідний дім. Розлучитися з друзями. Змінити три місця проживання, а відповідно і три школи. Пережити розлучення батьків. Зараз вона живе в Києві з мамою та молодшою сестричкою. Тато залишився в Донецьку, і дитина щодня боїться за його життя.
До війни Христина вчилася на «відмінно», у неї було багато друзів, а ще – улюблений танцювальний гурток. У Києві її життя змінилося. Сім’я оселилася в невеличкій кімнатці комунальної квартири. Мама, завжди така турботлива й добра, перетворилася на вічно втомлену і дратівливу. Дівчинка не ображається. Говорить про те, що мама працює цілими днями без вихідних, щоб покрити витрати сім’ї. Часу на задушевні розмови більше немає, а оплачувати танцювальний гурток мама не може.
Ще й у школі проблеми. Однокласники зустріли переселенку холодно. Ніхто не виявляв відкритої агресії, але стати своєю дівчинка так і не змогла. Як результат – успішність різко знизилася, а зайва вага з’явилася.
Христину обстежили лікарі – дівчинка здорова. Зміни харчової поведінки – це реакція на психологічну травму. Зі сльозами на очах дівчинка згадує, як одного разу в клас увійшла вчителька і сказала: «Всім переселенцям вийти. З ними психологи працюватимуть». Якийсь хлопчина крикнув навздогін: «Зараз вас перевіряти на сепаратизм будуть».
«У Донецьку я була відмінницею, заводієм. У мене завжди було багато друзів. А тут я хто? НІХТО. Я – жирне дівчисько… Швидше б закінчити цю школу», – сказала вона мені на зустріч. Ось такий настрій був у дитини напередодні 1 вересня!
На жаль, цей випадок не поодинокий. Тому хотілося б виділити основні проблеми, з якими стикаються діти-переселенці:
- Зниження успішності. Звичайно, на успішність впливає зміна вчителів і вимог у навчальному закладі. Але основна причина – у дитини, яка пережила травму війни і продовжує перебувати в ситуації напруги та стресу, різко знижуються інтелектуальні здібності – пам’ять, концентрація уваги, здатність аналізувати.
- Складнощі адаптації в нових колективах. Середовище не завжди вороже до переселенців, але ось тільки байдужість та ігнорування ранять дітей не менше. Переживши травму війну, діти можуть по-різному проявляти себе в нових колективах. Іноді демонструють агресивну поведінку. Або ж навпаки, можуть бути абсолютно закритими й не намагатися виходити на контакт ні з вчителями, ні з однолітками. Все це – реакція дитини на пережиті події.
- Різке зниження рівня самооцінки. Діти втрачають впевненість у власних силах, у них з’являється відчуття, що вони не справляються з життям. Відчувають себе ні на що не здатними, нікчемними. На цьому фоні можуть розвиватися різні депресивні тенденції.
Щоб допомогти дітям у такій ситуації, необхідні консолідовані дії батьків, вчителів, психологів.
Батькам потрібно пам’ятати, що дитина страждає й потребує аж ніяк не осудження, а вашої допомоги. Переконання, що досить вивезти дитину на безпечну територію помилкове. Діти не завжди говорять про свої переживання. Тому цікавтеся не лише успішністю, а й тим, як проходить шкільне життя вашої дитини. Намагайтеся всіма способами надати дитині підтримку. Говоріть, що вірите в неї. Якщо ви помічаєте зміни в поведінці, настрої, стані дитини, і не можете їй допомогти самостійно – зверніться до фахівця-психолога.
Вчителям важливо формувати толерантне ставлення учнів одне до одного. Намагатися згуртувати дитячий колектив. Якщо у вашому класі вчиться дитина-переселенець, успішність якої залишає бажати кращого, поставтеся до ситуації з розумінням. Приділіть дитині увагу, надайте посильну допомогу. Підтримка й зацікавленість із вашого боку може вселити в дитину впевненість у власних силах.
На допомогу шкільним вчителям і психологам на сайті Гуманітарного штабу Ріната Ахметова у відкритому доступі опублікована корекційна програма «Діти і війна», розроблена закордонними та вітчизняними фахівцями й ліцензована в Україні. Вам достатньо познайомитися з матеріалами програми й хоча б спробувати допомогти дітям Донбасу впоратися з негативними наслідками травми війни.
Таких дітей тисячі. І для них важливо встигнути вирости у мирі.
