Це відбувається не зі мною… або Ознаки дисоціації. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Штабу Ріната Ахметова

Ми відразу помічаємо прояви агресії і страху, порушення харчової поведінки і психосоматичні захворювання, і намагаємося допомогти дитині їх подолати. Але ще однією реакцією на травмувальну подію й ознакою ПТСР може бути дисоціація, яка прихована до пори до часу від нашого погляду.

Нещодавно до мене на консультацію привели хлопчика 9-ти років. Його історія схожа на тисячі історій переселенців. У 2014-му році дитина пережила авіаналіт у Донецьку. Сашина мама розповіла, що син раптом різко зблід і перестав розмовляти. Через кілька годин мовлення до дитини повернулося. А сім’я поспішно покинула рідну домівку в пошуках безпечної території.

Батьки хлопчика не відразу знайшли роботу, кілька разів переїжджали з місця на місце. За три роки поневірянь Саші довелося поміняти три школи. Батьки повністю сконцентрувалися на питанні виживання. Доводилося багато працювати. Мама сама важко переживала зміни. За її словами, не було ні сил, ні часу на сім’ю.

Саша не доставляв клопоту батькам. Так, успішність знизилася, але в кожній зі шкіл вчителі характеризували його, як доброго, але тихого й замкнутого хлопчика. Кілька місяців тому стан сім’ї стабілізувався й батьки, нарешті, помітили дивні речі в Сашиній поведінці. Колись веселий пустун перетворився на замкнутого буку.

Батько зробив кілька спроб витягнути сина на риболовлю, яка була улюбленим заняттям дитини до війни. Але дитина відмовилася. На всі питання про самопочуття, син відповідав: «Не знаю, мені однаково». Також він розповів батькам, що в нього з’явився друг, який завжди поруч. Знаючи, що цей друг – плід фантазії сина, батьки звернулися по допомогу до психолога.

Подібні прояви характерні для дисоціації – процесу, який належить до механізмів психологічного захисту. У результаті роботи цього механізму людина починає сприймати події так, ніби вони відбуваються не з ним, а з кимось стороннім. Така «дисоційована» позиція захищає від занадто сильних, нестерпних емоцій.

Є первинна та вторинна дисоціації. У разі первинної неможливо сприйняти цілісну картину того, що відбувається. Вторинна дисоціація допомагає дитині не стикатися з почуттями, викликаними травматичним подією. Виконує так звану знеболювальну дію. Також до дисоціативного механізму можна віднести повну або часткову амнезію. Помилково вважати, що таке забування піде на користь.

Дисоціація «відключає» страждання, біль, страх, паніку. Проблема полягає в тому, що дисоціативний механізм, разом із хворобливими відчуттями й переживаннями, «відключає» весь чуттєвий спектр. Дитина не відчуває ні смутку, ні радості. Чутливість дитини виявляється заблокованою.

Ознаки дисоціації можуть проявлятися в присутності в дитини уявного друга й надмірному фантазуванні. Лунатизм, провали в пам’яті й забудькуватість також можуть свідчити про дисоціації в дитини. Якщо ви виявили деякі ознаки дисоціації в дитини, потрібно якомога швидше звернутися до психолога. Дисоціація небезпечна тим, що може закріплюватися й набувати патологічних рис.

Чим ви можете допомогти своїй дитині?

• Постарайтеся забезпечити вдома теплу атмосферу.
• Уникайте конфліктів, перегляду телепередач зі сценами насильства, які можуть бути ретравматизацією для вашої дитини.
• Проявляйте свої почуття й говоріть вголос, що саме ви відчуваєте в тій чи іншій ситуації.
• Проводьте більше часу з дитиною. Корисні будь-які ігри з піском, глиною, пластиліном. Допоможуть прості постукування від низу до верху кожної частини тіла. Намагайтеся робити подібні вправи в ігровій формі, називаючи їх.

Будь-які зміни в поведінці вашої дитини – це тривожний сигнал, який вимагає вашої уваги. Не ігноруйте проблему. Чим раніше ви звернетеся по допомогу, тим нижчий ризик розвитку негативних наслідків у майбутньому.