Три горя одного обстрілу. Блог Римми Філь

Це лише три історії. Їх насправді не злічити. У Фонді Ріната Ахметова ми ніколи не ділили дітей за підконтрольністю територій. Це все наші діти. Спільні. І біда спільна. Це історії біди одного міста, одного дня.

Маріуполь, 24 січня 2015 року

Міланка

Я її наздогнала. Бігає залою прес-центру швидко та майже непомітно, що вона кульгає. Маленька Міланка сидить у мене на руках і лише тепер я відчуваю її нерідну ніжку-протез.

Міланка стала одним із символів цієї страшної війни. Цієї дикої війни, що не видно кінця. Чотири роки тому, 24 січня 2015 року, вона лежала закривавлена під своєю вбитою мамою. Молода жінка накрила собою доньку, тільки ніжка залишилася незакритою. Ніжки в Міланки нема. І мами нема.

24 січня стало одним із найтрагічніших днів в історії Маріуполя. Мікрорайон Східний був накритий градом із «Градів». 31 загиблий, 118 поранених.

Фонд долучився щойно ми дізналися про біду. Волонтери чергували в міських клініках, аби оперативно вирішувати всі питання постраждалих. У лікарні доставляли всі потрібні медикаменти. Розгорнулася робота кризових психологів Фонду. Вони працювали з тими, хто опинився під обстрілом, сім’ями загиблих і поранених. Це було нескінченне горе: робота з пораненими, сім’ями загиблих, переляканими дітьми. В одній сім’ї дитина боялася повернутися до уцілілої квартири – так сильно була налякана вибухами. В іншій дівчинка падала на підлогу та кричала, почувши гуркіт. Таких ситуацій було безліч.

Марійка

За рішенням Ріната Ахметова, Фонд взяв на себе повний супровід 71 дорослого та 9 дітей, які потребували нагального лікування через трагедію 24 січня. Багато хто з цих дітлахів завдяки проекту «Реабілітація поранених дітей» щороку проходить курси реабілітаційного лікування.

Серед них і трирічна Марійка Демченко. Того дня вони вийшли на прогулянку. Раптово пролунав страшний гул і вибухи. Маму та Марійку врятувало від смерті просто диво – вибухнуло поряд. Але дівчинку поранило. Травма була настільки серйозною, що лікарям довелося складати праву руку дитини буквально по шматочках. Все лікування й подальше відновлення курирує Фонд. Марійка пройшла кілька курсів реабілітації за програмою «Реабілітація поранених дітей» і дуже вірить, що скоро ручка стане слухняною.

Аннуся

Аннусі теж було три роки. І мама була. Того ранку вона загинула на очах у дитини – осколок снаряда залетів до них у квартиру. Сама Аннуся дивом вціліла, сховавшись за холодильником. Дівчинка дістала осколкові поранення, черепно-мозкову травму та забій головного мозку. Осколки з тіла лікарі витягли, але рани в душі маленької людини досі болять. Аннуся стала рідко проявляти емоції, її часто переслідують страхи та стан тривоги. Сумує вона чи радіє часом не може зрозуміти навіть бабуся.

«Вона стала розмовляти як доросла: «Я ж говорила мамі, щоб вона не стояла біля віконця. Мама мене не послухала, і мама впала». Ці слова часто повторює Аннуся, – розповідає Валентина Кунева, бабуся пораненої дівчинки. – А ще вона малювала все чорними олівцями, весь час, довго-довго. Після того, як стала проходити реабілітацію за програмою «Реабілітація поранених дітей», Аннусі стало краще».

Уже кілька років Аннуся Овчаренко проходить психологічну та фізичну реабілітацію в найкращих санаторіях України. Минулого літа дівчинка провела 21 день в одеському санаторії «Куяльник».

Завдяки цьому проекту допомога надана понад 100 важко пораненим на Донбасі дітям.

Міланка всміхається людям. Вона стала героїнею величезного муралу, відкритого в Маріуполі. Як символ милосердя, тендітності життя і важливості миру.

Миру, якого так чекає поранений Донбас. За даними ЮНІСЕФ, понад 200 тисяч дітей живуть тут в умовах бойових дій.