«Теорія поля», або Як захистити дітей від агресії… БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Ми всі стежимо за новинами. Але, відкриваючи щоранку стрічку новин, я відчуваю пекучу тривогу. Спираючись на концепцію Курта Левіна «Теорія поля», часто замислююся, що відбувається в сучасному світі? Так багато тривоги, агресії й горя нас оточує.

Щоб було зрозуміло, суть концепції «Теорії поля» полягає ось у чому: людина перебуває в певному життєвому просторі (або полі), яке включає всі події, що оточують і впливають на неї.

Що ж за поле оточує нас сьогодні? Якого впливу всередині нього зазнаємо ми, дорослі, і що в результаті транслюємо нашим дітям? І на яку інформацію їм, дітям, доводиться спиратися в житті?

Зведення новин із різних куточків світу щодня сповіщають нас про жахливі лиха – теракти, авіакатастрофи, війни. Дорослі постійно охоплені страшним інформаційним потоком про те, що відбувається. Але, через вікові особливості, у дорослих є більше розуміння того, що відбувається, й досвіду справлятися зі складними ситуаціями, чого не можна сказати про дітей. Завдяки магічному мислення й добре розвиненій уяві, діти можуть занурюватися в тотальний жах. Тоді дитяча психіка, найбільше потребує стабільності й безпеки. І напружена ситуація у світі, безумовно, не може не впливати негативно на тендітну дитячу психіку.

Як відомо, теракт є непередбачуваним. Теракт не можна передбачити, убезпечити себе якимось чином. Але в дітей добре розвинена уява, тому звістка про таку подію може занурити дитину в тотальний страх. У цей момент руйнуються саме базові потреби дітей у безпеці та стабільності. Відбувається надрив дитячої психіки. У такій ситуації шанси виховати психологічно стабільне покоління дітей різко знижуються. І це загальносвітова тенденція.

В Україні своя біда. Схід країни майже два роки охоплений військовими діями. Діти нашої країни живуть у стані тотальної тривоги. Хочемо ми визнавати це чи ні. Незалежно від того, чи перебувають вони безпосередньо в зоні конфлікту або виїхали за його межі. У багатьох з іншого боку лінії зіткнення залишилися родичі та друзі. А є й такі діти, які пережили горе втрати, самі дістали поранення й каліцтва. За даними ООН, з початку збройного конфлікту 200 дітей поранені, 78 загинули. Вдумайтеся в ці цифри!

Багато батьків і вчителів зараз зазначають, що в дітей зростає не тільки рівень тривоги, але й агресія. Але водночас більшість дорослих не помічають, як вони розпалюють полум’я агресії в душах власних дітей. Активні обговорення відбуваються у країні у присутності дітей, поділ на тих, хто має рацію, і винуватих – все це закладає зерно агресії в дитячу душу. У війні немає переможців, але є постраждалі. Якщо ми, дорослі, хочемо, щоб наші діти росли щасливими, наше завдання виявляти толерантність і милосердя. Тільки ми, дорослі, знизивши градус агресії й категоричності щодо подій у країні, зможемо побудувати мир і добробут для наших дітей.

Працюючи у Психологічній службі Гуманітарного штабу Ріната Ахметова із самого початку її заснування, я щотижня зустрічаюся із сім’єю переселенців із Маріуполя. Точніше, з тими, хто вцілів. Під час обстрілу маріупольського кварталу «Східний» взимку минулого року загинула молода жінка, закривши собою маленьку дочку. На жаль, дитина теж постраждала. Осколок від граду влучив у ніжку малятка, пішла ампутація. Тепер дівчинка живе в Києві з бабусею. Скільки випробувань випало на долю цієї родини, складно собі навіть уявити. Як жінці похилого віку страшно пережити власну дитину. Як боляче дивитися на маленьку внучку, яка тепер ніколи не зможе танцювати. Як маленькій дівчинці жити з інвалідністю та усвідомленням того, що вона ніколи вже не зможе обійняти маму.

І було б цілком зрозуміло, якби ці люди озлобилися на весь навколишній такий несправедливий щодо них світ… Але ні. За весь період я не чула від бабусі звинувачень ні на чий бік. Маленьку вона ростить у любові й довірі до людей. Водить дівчинку в недільну школу і вчить прощати людей за скоєні помилки. Мудрості цієї жінки багатьом можна й потрібно вчитися! Тому що її внучка пропри все росте доброю, чуйною й дуже емпатичною дівчинкою. На кожній зустрічі бабуся повторює, як вдячна всім людям за чуйність, Штабу Ахметова за лікування і психологічну допомогу. Скоро дівчинка поїде в санаторій на реабілітацію в межах нової програми Штабу «Реабілітація поранених дітей».

Попереду в цієї дитини ще багато випробувань – протезування кожні півроку, адаптація в соціумі. Але зараз, завдяки люблячій бабусі й увазі небайдужих до чужого горя людей, її оточує поле довіри. І це впливає на світовідчуття дитини.

Пора усвідомити, що рівень психологічної травми і стресу, які пережили діти Донбасу, величезний. І хоча такі слова, як толерантність, милосердя, людяність, повага регулярно лунають із високих трибун, досить відкрити будь-яку із соцмереж, щоб побачити, що вони саме звучать, а не живуть хоча б у кожній десятій людині. Визнайте, що від кожного з нас сьогодні залежить те, якими будуть наші діти завтра. І дійте, оточуйте своїх близьких Полем любові й довіри. Адже діти без сьогодення – це діти без майбутнього!