Теорія моральності. БЛОГ Олени Лук’янчук, психолога, гештальт-терапевта, експерта Гуманітарного штабу
Час біжить невблаганно, передостанній місяць 2016 року вже почав свій відлік, рік майже закінчився. Покинувши зону воєнних дій люди вже третій рік живуть у дуже дивному режимі виживання, очікування, допомоги. Хтось адаптувався, хтось ні. Озираючись назад, можна багато розмірковувати і сперечатися про вчинки людей у 2014 році з погляду моральності: хто мав рацію, а хто ні.
Моральність – це дуже розмите поняття. За час війни я чула безліч думок про допомогу людям, які залишилися по той бік лінії зіткнення. Добре це чи погано – допомагати тим, хто залишився на непідконтрольній території? Чи можна залишати дітей у місцях обстрілу, чи можна допомагати тяжкопораненим полоненим? Чи морально залишити вмирати людину, яка не поділяє твоїх поглядів. Чи треба допомогти цій людині їжею, ліками. Як можна було вчинити по-іншому, і до чого б привели інші вчинки?
Взагалі, що таке моральність під час конфлікту? А духовність? Чи тільки громадською думкою регулюється моральність?
Згадайте події XX століття. Щойно закінчилася Друга світова війна. Фашизм винищив шість мільйонів євреїв. Цих людей розстрілювали, труїли газом, спалювали в печах… Ті, хто дивом вижив, прагне виїхати з цієї страшної Європи до Палестини. Там їхній дім, там вони будуть серед своїх. Але влада Великобританії, яка тоді контролювала територію майбутнього Ізраїлю, починає боротьбу з нелегальною міграцією євреїв. Палестина в блокаді.
Що робити звичайній людині? Як вчинити? Можна просто обурюватися. Можна відмахнутися: «А що я можу зробити?».
Молодий американець Лоуренс Колберг вирішив цю моральну дилему. Він найнявся на торгове судно й нелегально перевозив євреїв із Європи до Палестини. Це було небезпечно, це було незаконно. Порушення закону і страх репресій були для нього не такі важливі, як норми милосердя.
Коли Колберг повернувся до США, він зайнявся науковою психологією і створив теорію морального розвитку й морального вибору. Вона досі залишається однією з найбільш авторитетних та обговорюваних. Найголовнішим інструментом дослідження стали придумані Колбергом дилеми. Серед найбільш відомих – дилема Хайнца, або «жодного аптекаря».
Дилема Хайнца
Щоб було зрозуміло, про що йдеться, трохи докладніше про дилему Хайнца. Уявіть таку ситуацію.
Жінка вмирає від особливої форми раку. Є тільки одні ліки, які, на думку лікарів, могли б її врятувати. Це препарат радію, нещодавно відкритий фармацевтом у цьому ж місті. Виготовлення ліки коштує дорого. Але фармацевт призначив ціну в 10 разів більшу. Він заплатив 400 доларів за радій, а за невелику дозу ліків вимагає 4000 доларів.
Чоловік хворої жінки, Хайнц, обійшов усіх знайомих, узяв у борг скільки зміг і використав усі легальні засоби, але зібрав лише приблизно 2000 доларів. Він сказав фармацевту, що дружина вмирає, і просив його продати ліки дешевше або почекати з рештою грошей. Але фармацевт відповів: «Ні, я відкрив ці ліки і збираюся добре на ньому заробити».
І тоді Хайнц вирішив зламати аптеку і вкрасти ліки.
Запитання:
- Чи повинен Хайнц вкрасти ліки? Чому?
- Якби Хайнц не кохав свою дружину, чи повинен він вкрасти ліки для неї?
- Припустимо, що вмирає не його дружина, а чужа людина. Чи повинен Хайнц вкрасти ліки для чужого? Чому так чи ні?
- Припустимо, цей Хайнц усе-таки заліз в аптеку. Він вкрав ліки й дав їх дружині. Наступного дня у газетах з’явилося повідомлення про грабіж. Офіцер поліції Браун, який знав Хайнца, прочитав повідомлення. Він згадав, що бачив, як Хайнц тікав від аптеки, і зрозумів, що це скоїв саме він. Чи повинен офіцер Браун повідомити про те, що крадіжку скоїв Хайнц?
- Припустимо, офіцер Браун – близький друг Хайнца. Чи повинен він тоді подати рапорт про те, що бачив?
- Уявімо, що офіцер Браун повідомив про Хайнца. Хайнц був заарештований і постав перед судом. Чи повинен суддя визначити Хайнцу покарання, або він повинен звільнити його?
Найголовніше: «правильного» рішення цієї дилеми немає!
Все питання в тому, як приймати саме рішення. І тут Колберг виділяє кілька етапів морального розвитку.
Етап 1. Покора. Хайнц не повинен красти ліки, тому що його посадять за це в тюрму. Або: Хайнц повинен вкрасти ліки, тому що вони коштують тільки 400 доларів, а не 4000, які вимагає фармацевт.
Етап 2. Власний інтерес. Хайнц повинен вкрасти ліки, тому що він буде дуже щасливий, якщо врятує дружину. Або: Хайнц не повинен красти ліки, тому що в’язниця – жахливе місце, і він буде там страждати більше, ніж від смерті дружини.
Етап 3. Конформізм. Хайнц повинен вкрасти ліки, тому що його дружина чекає цього, і він хоче бути добрим чоловіком. Або: Хайнц не повинен красти ліки, тому що він намагався зробити все що міг у межах закону, ми не можемо його ні в чому звинуватити.
Етап 4. Закон і порядок. Хайнц не повинен красти ліки, тому що закон забороняє крадіжку. Або: Хайнц повинен вкрасти ліки для своєї дружини і прийняти належне за це покарання, а також заплатити фармацевту всю суму.
Етап 5. Права людини. Хайнц повинен вкрасти ліки, тому що кожен має право на життя, незалежно від норм закону. Або: Хайнц не повинен красти ліки, тому що фармацевт має право на свій дохід.
Етап 6. Універсальна етика. Хайнц повинен вкрасти ліки, тому що порятунок людського життя – це більш фундаментальна цінність, ніж право власності іншої людини. Або: Хайнц не повинен красти ліки, бо всі так само сильно потребують їх, і їхні життя мають таку ж цінність, як життя його дружини.
Цінність людського життя
Кольберг розробив ще кілька дилем, але основний сенс один і той самий – є дилеми, які складно оцінювати звичайними мірками. Є цінність людського життя, і вона, мабуть, ближча до поняття духовності, ніж моральності.
Я помітила, що історії дітей зворушують усіх більше, ніж історії дорослих людей. Це зрозуміло – діти беззахисні, і це стосується як моральності, так і духовності. Але коли мова заходить про діалог або складнішу дилему – порятунок цих самих дітей усіма способами, то вибір стає складнішим, ніж окремо взята історія. Життя взагалі не чорно-біле, і за будь-якою складною історією стоїть дилема. Минуть роки, і залишиться лише врятоване життя тієї чи іншої людини, все інше буде розмито часом, як пісок водою. І, мабуть, це єдина найбільша правда.
Я б дуже хотіла, щоб після цієї війни врятованих життів було багато, і врятовані люди змогли розповісти свої особисті історії, без прикрас. Щоб ця війна, крім поділу на «своїх» і «чужих», мала обличчя, конкретні обличчя, і тоді питання моральності тих чи інших вчинків стояти не буде.
Моральність визначається суспільством, у якому ми живемо і в якому ми виросли, саме воно диктує нам норми поведінки: ходити вулицею в одязі або без нього, чи вважати людське життя цінністю або ставитися до нього як до цифри статистики.
І тільки духовність вимірюється внутрішніми цінностями й настановами, взятими із сім’ї й особистого досвіду. І саме особистий досвід може зробити нас байдужими: «я ж розібрався зі своїми проблемами сам, чим вони гірші». Або навпаки, розвинути емпатію і, подібно до Колберга, прийняти рішення допомагати незнайомим людям, тому що «хто, якщо не я» їм допоможе.
Вимірювати вчинки під час «позамежних» подій можна лише врятованими життями й нічим іншим. Тільки вони залишаться в пам’яті згодом, і тільки вони є найвищою цінністю.
ДЖЕРЕЛО
