«Так не буває на світі, щоб були загублені діти». БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Упродовж останніх двох років психологи в Україні тільки й говорять про те, що однією із головних умов успішної реабілітації дитини, яка пережила «травму війни», є стабільна, безпечна, любляча і спокійна атмосфера в сім’ї.

Але не всім дітям випало рости саме в таких сім’ях. До початку військових дій щорічно в Україні сиротами ставали приблизно 8 тисяч дітей. Упродовж останніх двох років до їх числа масово додаються тимчасово залишені під опікою. Батьки віддають дітей до центрів опіки в надії, що заберуть їх назад, коли це дозволить їхнє матеріальне становище. Але все тимчасове, як відомо, має властивість ставати постійним.

На сьогодні проблема сирітства в Україні просто величезна. В інтернатах і дитбудинках країни перебувають понад 100 тисяч дітей, з них дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування – орієнтовно 9 тисяч. І найсумніше, що на тлі всіх жахів війни ця проблема відійшла на задній план. До кращих часів. Але чи можуть діти так довго чекати?

Тільки на мирній території Донецької області в інтернатах зараз проживають приблизно 4 тисячі дітей. В одному з таких інтернатів півроку назад я у складі команди психологів Гуманітарного штабу Ріната Ахметова проводила заняття для дітей, які пережили «травму війни». Очі цих дітей мені не забути ніколи.

Малюки, які не втратили надію знайти будинок і сім’ю, щосили намагаються сподобатися. Старші діти тримають дистанцію й байдуже кидають: «Ви ж однаково за годину підете». Рідкісні щасливчики, яких збираються усиновити, з гордістю про це говорять, викликаючи заздрісні погляди своїх «братів і сестер». У дитячих малюнках – наскрізні самотність, страх, смерть, руйнування і… цвинтар, як символ найбезпечнішого місця.

Їх багато, осиротілих дітей. Не тільки на Донбасі, а й по всій Україні. У них згаслі очі. Їм не пощастило народитися в люблячій сім’ї. Але вони відчайдушно мріють, щоб їх любили.

Минулого року до мене на консультацію прийшла родина переселенців. Мама і троє діток. Всі дітки були усиновлені. Жінка побачила анкети на порталі Фонду Ріната Ахметова «Сирітству – ні!» і, не побоявшись складних діагнозів і міфів про погану генетику, подарувала трьом малюкам щастя під назвою «СІМ’Я».

Цій родині довелося зіткнутися з безліччю випробувань. Психологічних травм у дітей було безліч: ставлення біологічних батьків, воєнні події, переїзди з міста в місто з єдиним валізою, нескінченна зміна шкіл, потреба у кваліфікованому лікуванні, складності шкільної адаптації. Коли ми побачилися вперше, діти були у складному психоемоційному стані. Але любов мами створила диво! На кожній новій зустрічі я спостерігала позитивну динаміку їхнього стану й думала про те, як же їм пощастило опинитися в люблячій сім’ї. І скільки ще таких дітлахів чекають своїх батьків в інтернатах.

На шляху до їхнього щастя є кілька міфів, пов’язаних з усиновленням:

1. «Всі діти з інтернатів та дитячих будинків хворі і психічно ненормальні». Дійсно, складно знайти дитину-сироту без цілого списку різних діагнозів. Найбільш поширені з них – затримка психічного розвитку, різні психосоматичні та неврологічні захворювання. Але усиновителі знають, що багато діагнозів залишаються в минулому, щойно дитину оточують теплом, турботою й любов’ю у прийомній сім’ї.

Наприклад, прийомна сім’я, про яку я розповіла вище. Бачили б ви старшеньку! Талановита дівчинка з чудово поставленою дикцією, сміливо виступає на різних концертах, неймовірна сміхотунка. Хлопчик, який лише кілька місяців тому відмовлявся йти на будь-який контакт із дорослими, зараз створює художні шедеври й базікає з усіма без угаву. І, нарешті, наймолодша, над якою знущався рідний батько. У сім’ї вона почала розвиватися з такою стрімкою динамікою, яку рідко зустрінеш у рідних дітей.

А ще у всіх трьох зник злякано-зацькований вираз очей. Тепер вони світяться щастям! Мама про дитячі успіхи говорить із гордістю, а дітвора часто-часто вимовляє таке рідне й тепле слово МАМА. Вони з радістю допомагають їй із прибиранням квартири, із задоволенням разом накривають на стіл. Якось, по-особливому, тепло в їхньому будинку.

2. «Погана генетика». Згідно з дослідженнями лікарів, генетично закладається темперамент і певні здібності, наприклад, до точних наук або до занять творчістю. А ось алкоголізм або наркоманія генетично не має залежати від, а є наслідком, так званим «симптомом сімейної системи». Якщо дитину люблять і вірять у неї, якщо дитина відчуває підтримку, то алкоголіком вона навряд чи стане.

Одна з моїх викладачів психології виховала шістьох дітей. Троє з них були прийомними. Однаково успішно реалізували себе в житті все шестеро її дітей, і кожен із них зміг створити повноцінну сім’ю.

3. «Таємниця усиновлення». Цей поширений міф свідчить, що на благо дитини усиновлення потрібно тримати в суворій таємниці. Повірте, ні до чого доброго така тактика не призводить. Сім’я змушена жити в постійній напрузі, побоюючись, що таємне стане явним. А так зазвичай і трапляється. І коли правда спливає назовні, дитину більше травмує не той факт, що вона прийомна, а те, що найближчі люди обманювали її.

4. «Усиновлення – єдиний спосіб влаштування дитини в сім’ю». Це не так. Є й інша форма влаштування дитини в сім’ю – опіка. У цьому разі сім’я може розраховувати на фінансову допомогу держави.

5. «Брати треба маленьких». За статистикою, після 5-ти років шанси на усиновлення в дітей-сиріт різко знижуються. Але мало хто знає, що з дитиною 2–3 років, яка у дитинстві опинилася в Будинку маляти й перенесла депривацию, може бути більше проблем, ніж із дитиною старшого віку, яка встигла пожити в родині якийсь час.

Всі ці міфи, складна економічна ситуація у країні, збройний конфлікт на Донбасі, неможливість заручитися підтримкою держави й отримати як фінансовий, так і якісний психосоціальний супровід, зупиняють потенційних усиновителів. А отже, багато українських діти можуть так і не отримати шанс знайти свій дім, свою сім’ю.

Тому проект Фонду Ріната Ахметова «Сирітству-ні!», завдяки якому упродовж восьми років знайшли сім’ю вже понад 8 тисяч дітей України, активізує свою роботу. Цьогоріч Фонд охопить не тільки сферу усиновлення, а і сферу наставництва.

Новий проект «Наставництво» буде реалізовано у низці установ Донецької області й призначений для вихованців інтернатів віком 12–17 років. На тих дітей, які мають найменше шансів влаштуватися в сім’ю, але яким зовсім скоро доведеться жити самостійно поза інтернатною системою. Завдяки роботі з наставником дитина зможе придбати різні практичні навички, вибрати професію, вступити до навчального закладу, а головне знайти друга-дорослого, якому можна довіряти.

Наставник допоможе дитині знайти себе, відчинити двері у великий світ, навчить будувати своє подальше життя. Для того, щоб дитина змогла в майбутньому створити власну сім’ю й подарувати любов вже своїм дітям. Хлопчикам і дівчаткам, які будуть точно знати, що в них є турботливі батьки. І вони чекають додому саме їх, «адже так не буває на світі, щоб були загублені діти».