Сильне «слабке» плече. Блог Римми Філь

Я не з тих жінок, які схильні підходити до ролі в якійсь справі за статевою ознакою. Хоч ти чоловік, хоч жінка – моральні принципи й настанови одні на всіх. Коли створювався Гуманітарний Штаб Ріната Ахметова, так вийшло, що здебільшого були «дівчата». І раптом ми всі зіткнулися з жорстокістю війни та її жахами.

Ніхто не знає, що на тебе чекає завтра. А тоді, на початку літа 2014-го, ми зіткнулися з евакуацією. Спершу дитячих будинків і будинків сімейного типу. Чому так сталося? Тому що працював проєкт «Сирітству – ні!», і зневірившись десь отримати допомогу й пораду, керівники дитячих будинків і прийомні батьки телефонували до Фонду. Який шукав і знаходив можливості.

Різні, часом детективні. Наприклад, дітей із тоді окупованого Слов’янська просто відвезли на електричці, немов на екскурсію.

Потім почалися завдання складніші. Вивозити дітей із гарячих точок під обстрілами ставало дедалі небезпечніше і проблематичніше. А як вивезти лежачих хворих із будинку для літніх людей? Усією цією страшною логістикою займалися працівниці «Сирітству – ні!» у тісній взаємодії з МНС області й тими сміливими перевізниками-волонтерами, які погоджувалися вивозити людей під шквальним вогнем.

Ніколи не забути гарячу лінію Гуманітарного Штабу, куди за день надходили тисячі дзвінків. Спочатку «лінії» як такої не було – просто номери мобільних телефонів працівниць Фонду передавали люди одне одному. На цілодобові дзвінки відповідали вони, їхні батьки, діти. Моя сімнадцятирічна дочка теж приймала такі дзвінки на кухні орендованої квартири.

Не можу навіть сказати, де не працювали жінки у Фонді. Хіба що не водили фури з продуктами. Але супроводжували та керували мобільними бригадами видачі. І теж ризикували собою, тому що точки видачі були розташовані в найбільш «червоних зонах», а там, у селищах залишалися самі старі.

Жінки працювали на Арені, фасуючи та розподіляючи сотні тисяч продуктових наборів, організовували самі закупівлі.

Ще одна складна частина роботи – психологи та адресна допомога. Практично 100% жіноча й така складна робота з пораненими дітьми, які втратили батьків. Це ніколи не передати словами.

Цей блог я пишу до одного з моїх улюблених свят. Коли розквітає природа й так пахне весною. Ми не ділили роботу на чоловічу та жіночу. Ми були одним цілим, і плечі наші були однаково міцні.