Своєчасний промінь надії. Блог Юлії Матковської, фахівця програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова
Усі ми, люди, живемо, дихаємо, мріємо, іноді помиляємося, щось втрачаємо… Тому часто говорять, що наше життя – це калейдоскоп подій, повних трагічних і радісних моментів. Єдине, що допомагає нам триматися на плаву, це надія на завтрашній день або на близьке оточення, яке не дасть заплутатися в пастках життя.
Надія потрібна всім без винятку. Впродовж останнього місяця я почула щонайменше три дивовижні історії, у яких люди втрачали віру та жагу до життя, але потім злітали, тому що до них завітав промінь надії, принаймні вони так описують.
Так ось, у всіх цих історіях надія одна – діти, які надихають на нові звершення. Так, з ними буває дуже важко. Але тут уже особисте – як кожен впорається з труднощами. Одна жінка не побоялася взяти дівчинку зі складними патологіями, і тепер обидві щасливі. Інша схвильовано повторювала, що четверо між собою рідних дітей мають бути з нею, адже тільки їхні фотографії змінили її життя. А вже через півроку зателефонувала нам її знайома: «Ви допомогли моїй подрузі не втратити надію на щастя, вона дуже вдячна за вашу роботу».
Та крім тих, хто шукає, є й ті, хто чекає. У моїй пам’яті закарбувалися обличчя трьох дітей, яких зустріла в одному з відряджень. Вони просили знайти їм тата і маму. Діти сподівалися – і щастя не забарилося. Нещодавно ми отримали звістку про їхнє усиновлення.
Минулого тижня відбулася розмова з чудовою мамою-вихователькою дитячого будинку сімейного типу. Від неї віяло потужною енергією любові, що надихає. Це її ресурс, який постійно поповнюється дітьми. Коли я запитала: «Чи буває так, що дітей повертають у біологічні сім’ї, а ви відчуваєте щось на зразок образи?» Жінка всміхнулася й ласкаво заперечила, бо це нечесно щодо дітей: «Я дію з любові й тому не можу ображатися на дітей за те, що вони знову відчули себе щасливими поруч зі своїми рідними. Зрештою, вони вчасно з’явилися в моєму житті».
Дійсно, нічого дарма не трапляється. І на все свій час. Щодня в програму «Сирітству – ні!» приходять листи, де люди розповідають про свої життєві падіння та злети, про те, що вони хочуть дитину, шукають, але не вдається. Як наслідок – хтось опускає руки, називаючи усиновлення неможливим процесом, а хтось не втрачає надії. А потім – раз! Дзвінок, випадкова зустріч, розмова, фото в соцмережі. Це і є своєчасний промінь, який лише зміцнює віру.
Тому, дорогі читачі порталу, вірте, всьому свій час. І коли щось не трапляється зараз, не опускайте рук, адже те, у що ми віримо, обов’язково збудеться. На порталі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова понад 5390 дітей, які мріють бути комусь потрібними. Придивіться уважніше, можливо, той хлопчик чи та дівчинка – ваша надія на щастя?
