Країна людей з добрим серцем. БЛОГ Андрія Хворостянка, менеджера проектів Фонду Ріната Ахметова
Скільки кожен з нас готовий жертвувати на благодійність? На яке діло та як часто? Питання мої не з пустої цікавості, запевняють соціологи. За їхніми даними, кожен з нас замислюється над цим практично щотижня. І що найдивніше, дві третини населення країни знають відповідь.
За останні 12 місяців число українців, які якось допомагають нужденним, зросла до 70%. Це один із найвищих показників за всі роки. Ми – країна людей з добрим серцем, попри всі потрясіння і фінансові проблеми, а може і всупереч?
Чому люди стають чуйними, коли життя б'є дедалі сильніше? Можливо, тому що меценатство – частина нашої історії. Без пафосу. Благодійність – тисячолітня традиція, яка є на цій землі.
"Убогих не забувайте, – сказано в "Повчанні" Володимира Мономаха, написаному синам. До цієї настанови князь Київської Русі Володимир постановив, щоб нужденні приходили на княжий двір за їжею, питтям і грошима. А в ще більш древніх джерелах розказано, як княгиня Ольга одягала голих, допомагала вдовам, сиротам і убогим.
З часів Київської Русі від милостині – до зведення церков, навчальних закладів та лікарень. Так жили наші предки і вкрай важливо, щоб ми не тільки переймали ці традиції, а й розвивали їх, рухаючи суспільство вперед.
2017 рік став знаковим тим, що Україна поліпшила свій показник у світовому рейтингу благодійності, який щорічно складає британська організація Charity Aid Foundation. Ми зайняли 90-у позицію, ще рік тому були на 106 місці, а в 2010 році – на 150-му.
"Культурна спадщина"
Дивлячись на рейтинг, розумієш, наскільки важлива наша робота. Фонд Ріната Ахметова – одна з найбільших благодійних організацій України. І серед безлічі ініціатив у нас є кілька культурних програм. Одна з них – "Розвиток музеїв".
Уявіть собі місток, який перекинули від багатовікових традицій до сьогодення. Уявили? Тоді ви зрозуміли наші цілі – зберегти пам'ятки архітектури.
Символічно, що першою роботою в межах проекту стала реставрація Будинку митрополита – частини комплексу "Софія Київська", яку будував Ярослав Мудрий – найбільший меценат свого часу.
"Якщо будете в ненависті жити, у чварах і сварках, то загинете самі та погубите землю отців своїх і дідів своїх, які здобули її працею своєю тяжкою, – заповідав князь Ярослав своїм нащадкам, про що свідчить "Повість временних літ".
Будинок митрополита – будівля в стилі бароко, побудована в XVIII столітті. Багато хто називає його палацом. Дуже гарний. Білосніжні стіни фасаду, на контрасті – темні, буквально чорні віконниці та покрівля, з прикрас – пишні барокові фронтони. Тут були резиденції митрополитів. За радянських часів базувалися то архів, то комендатура, то президія Академії будівництва й архітектури. Після проголошення Незалежності України відкрився музей.
Після багаторічної експлуатації Будинок митрополита потребував реставрації. Кілька років тому Фонд Ріната Ахметова виділив кошти не тільки на відновлення будівлі, а й допоміг створити інтер'єр, щоб відтворити епоху. Загальний бюджет становив понад 38 мільйонів гривень.
На міжнародних аукціонах Фонд придбав старовинні меблі та предмети декору: шафи, бюро, крісла та стільці, скрині, гравюри, килими, камін і навіть годинник з дерев'яним механізмом. Все це стало частиною музею, який розташовується в семи залах будівлі та відкритий для всіх.
Музеї та новий сенс
Ще один особливий проект – реставрація Музею народної архітектури й побуту в Пироговому. Це був цікавий досвід, який відрізнявся від співпраці з Софією Київською. Працюючи над ним, прийшло усвідомлення, що в українських музеях мало лиш робити ремонти. Важливо "заводити сенс", стимулювати прогресивні ідеї.
Від того, що хтось поставить нове обладнання, нічого не зміниться. Треба розробити ідею, як новинка приверне відвідувачів, зробить музей цікавішим.
Відштовхуючись від цієї концепції, в 2013 році стартував проект "Динамічний музей". Після проведеного конкурсу відібрали дві установи, проекти яких здалися найцікавішими: Музей Івана Гончара в Києві та Державний природознавчий музей НАН України у Львові.
У ситуації зі львівським музеєм Фонд буквально наслідував меценатські традиції. У XIX столітті музей побудував на власні кошти граф Володимир Дідушицький, а через два століття заклад отримав грант від Фонду Ріната Ахметова. Сума становила 10 мільйонів гривень.
Цей музей 20 років не приймав відвідувачів, а зараз успішно працює. Зовсім скоро відчинить свої двері унікальна експозиція "Льодовиковий період", в центрі якої – скелет мамонта.
Культурні проекти дуже важливі для нас. Попри те, що основна увага Фонду направлена на допомогу постраждалим від воєнних дій мирним жителям Донбасу (у нас працює програма "Гуманітарний штаб"), відкладати проблеми культури до кращих часів було б помилкою.
У розвинених країнах давно усвідомили, що допомога нужденним повинна бути комплексною. Мало дати їжу, гроші або одяг. Є думка, що такий підхід – частина фінансування бідності. Правильно, щоб благодійність покращувала життя, даючи можливості, та стимулювала прагнення розвиватися. А це ж і є завдання культури. Погодьтеся!
Зрозуміло, що не все відбувається відразу, але ще однієї тисячі років не треба, щоб усвідомити: змінювати світ можна по-різному. Наприклад, популяризувати благодійність. І тоді чуйних людей буде не 70, а 100 відсотків.
