Сьогодні починається соціально-культурний проект «Відкриваємо двері дітям»

Соціально-культурний проект «Відкриваємо двері дітям» покликаний вирішити непросте завдання: в країні, яка оголосила про своє прагнення до вільного життя, спробувати звільнити також і дітей, буквально замкнених в інтернатах.

Відомі українські художники Юрій Кручак, Олександр Курмаз, Аліна Півненко, Катерина Бучацька, Антон Логов, Олександра Жумайлова і молода арт-група GAZ представлять свої роботи, що привертають увагу всіх небайдужих людей до проблем цих маленьких громадян нашої країни. Акція приурочена до 25 річниці підписання конвенції ООН про права дітей.

Ні для кого не секрет, що життя в інтернатах не схоже райське. І хоча ніхто не зможе замінити дитині батьків, суспільство могло б помітно поліпшити життя дітей, які виховуються в інтернатах, якби по-справжньому побажало цього. Галина Постолюк розповіла нам про те, з чим насправді приходиться стикатись дітям в інтернатах і як суспільство може їм допомогти.

Що вважаєте найбільш небезпечним і інтернатській системі виховання дітей?

Результати досліджень переконливо демонструють довготривалий негативний вплив на здоров’я та психосоціальний розвиток дітей. Дітям потрібно набагато більше, ніж пристойні матеріальні умови: навіть найсучасніші, обладнані всім необхідним заклади не в змозі забезпечити стимуляцію та індивідуальну увагу, професійне консультування, та індивідуально адаптовані ранні терапевтичні втручання й реабілітаційні заходи. Діти, які зростають в інституціях, позбавлені можливості розвивати прив’язаність до основного піклувальника через жорсткість та знеособлення, типових для цієї форми догляду, а також через низьке співвідношення вихованців і персоналу, обмежену кількість висококваліфікованих фахівців, та особливості позмінної праці. Недостатня стимуляція може призвести до тривалих проблем з моторними навичками та фізичним розвитком, а відсутність взаємодії та поширеність інших нечутливих практик піклування призводять до зниження когнітивних показників та низького балу IQ (коефіцієнту розумового розвитку), особливо якщо інституалізація мала місце у ранньому віці.

Більше того, за інституціями закріпилася недобра слава місць, де чиниться насильство, нехтування та зловживання. У 2009 році, Фонд «Нічиї діти» (член мережі «Eurochild») провів опитування для виявлення форм і моделей насильства у відношенні до дітей в інституціях. Як з’ясувалося, частота випадків сексуального насильства удвічі перевищує показники, виявлені серед загального населення. Ми можемо казати, що проблема насильства у інтернатах – це не тільки проблема стосунків дітей і вихователів. Насильство проявляється і дітьми до таких самих вихованців як і вони самі.

Проблема полягає не тільки у тому, що занадто багато дітей продовжує потрапляти до інституцій, а й у тому, що їх розлучають з родинами без вагомих на те причин. Бідність, етнічне походження та інвалідність залишаються важливими чинниками інституціалізації дітей.

Чи вдається у ваших «підшефних» регіонах витравити радянський підхід до стигматизації дітей з інтернатів на рівні громади?

Стигматизація – це те, що потенціально ускладнює становище кожного випускника інтернату. Цей ярлик навішується на дитину безвідносно її  віку та обставин, ускладнюючи майбутню її інтеграцію до суспільства в тих умовах, які поставить перед нею життя. Ймовірність того, що молода людина відчуватиме вплив інституціалізації на власній спроможності адаптуватися до інших середовищ – системи освіти, професійне життя – надзвичайно висока. Результати такого впливу ми можемо спостерігати по особливо високим показникам відрахування з навчальних закладів, безробіття, безпритульності, злочинності та нестабільних методів батьківства, що породжує хибне коло передачі «досвіду» бідності та соціального виключення між поколіннями.

При вилученні дітей з інтернатів і надання їм допомоги на рівні громади ми змінюємо не тільки соціальний статус дитини, а й ставлення до неї того оточення, у яке вона потрапляє. Включення не просто до суспільства, а до звичної і знайомої громади дає дитині шанси на швидку соціалізацію та перейняття певних паттернів звичайної поведінки. У громади такий крок розвиває відчуття відповідальності за долю своїх дітей і більшу увагу до кожної родини.

Як, на вашу думку, має проходити деінституалізація — від суспільного прийняття — до державного рішення, чи навпаки?

Таке реформування потребує дійсної політичної волі, але має підтримуватися запитом від суспільства. Фактично, державні рішення і суспільна позиція, зрушення в ставленні людей до цієї проблеми, мають відбуватися паралельно. Звичайно, максималізація поінформованості соціуму про наслідки інтернатного виховання дітей, про ті проблеми, які супроводжують цей процес, про альтернативні форми виховання – це важливе завдання, яке ставить перед собою Кампанія. Проте головний акцент у нашій діяльності ми маємо робити та лобіювання політичних рішень і реформ найактивнішими представниками суспільства і збільшувати їх кількість. Адже у дітей, які саме зараз ростуть у інтернатах, чи потраплять туди завтра, немає часу чекати поки усі люди в своєму розумінні прийдуть до необхідності відмови від інтернатів. Відповідальність за розвиток кожної дитини лежить на нас незалежно від того, чи готові розумом і серцем ми це прийняти.

Ви досягли значних успіхів в Київській і Дніпропетровській областях, який наступний регіон?

Ми б радо почали співпрацю з будь-якою областю. Ми будемо працювати з тим регіоном, який викаже готовність до цього, де будуть дійсні умови до реформування. Наприклад, Сумська область зараз націлена на закриття одного з інтернатів та впровадження супутніх умов для цього – влаштування дітей у сімейні, чи максимально до них наближені, форми виховання, створення осередків професійної соціальної підтримки сімʼям.

Які ваші наступні кроки у адвокації скасування інтернатського виховання?

Ми маємо паралельно реалізувати три завдання Кампанії «Відкриваємо двері дітям» — підвищити поінформованість суспільства в питаннях деінституціалізації, досягнути прогрес в прийнятті політичних рішень та розвити спроможність фахівців соціальної сфери та неурядових організацій до впровадження реформи системи соціального захисту дітей. Ключовим аспектом реалізації Кампанії є створення умов для впровадження деінституціалізації в Україні, що передбачає розробку і схвалення стратегічного документа державної політики щодо визначення пріоритетів в реформі системи захисту дітей і планування необхідних змін. Передумовою для цього має бути аудит системи соціального захисту дітей в Україні, що наразі проводиться. Це буде детальний та об’єктивний аналіз системи захисту дітей з фокусуванням на послугах, що надаються дітям, а також з доказовою базою та рекомендаціям щодо формування національної стратегії з деінституціалізації.

У підготовці спеціалістів соціальної сфери можна виділити створення мережі регіональних партерів, що пропагують деінституціалізацію та реформування системи захисту дітей, та розробку тренінгової програми з деінституціалізації. Фактично, ці два кроки допоможуть створити потужну мережу фахівців, що не тільки спроможні ефективно працювати в нових умовах і за новими технологіями, а й зможуть реалізувати свою регіональну приналежність в цілковитому розуміння специфіки даної конкретної області, району.

Джерело: Соцпортал