Шукаю маму й тата. Ваше кирпате щастя. Блог Римми Філь

15 травня – Міжнародний день сім’ї

Інтернатна система – пережиток минулого. Коли дитину, яка залишилася без рідної сім’ї, виховують не батьки та родичі, а система. Найчастіше беземоційна та безлика.

«Кожна дитина має рости в сім’ї», – сказав Рінат Ахметов і дав старт небаченій в Україні за своїми масштабами програмі усиновлення. Програма «Сирітству – ні!» розпочала свою роботу в червні 2008 року. За час, що минув, побудовано сімейні дитячі будинки, впроваджувалися нові форми усиновлення, надавалася допомога з усиновленням і опікою, проводилися тренінги та всіляко підтримували тих, хто зважився на такий крок. І найголовніше – змінювалося ставлення людей до цієї теми.

Завдяки роботі програми та порталу «Сирітству – ні!» понад 9300 дітей знайшли сім’ї. Сьогодні на порталі для майбутніх мам і тат – історії понад 5000 дітлахів, які з нетерпінням чекають своїх батьків і дуже хочуть бути щасливими.

Окрему увагу приділяє Фонд підліткам з інтернатних закладів. Їх майже не всиновлюють, тому Фонд допомагає таким дітям увійти в самостійне доросле життя. І нині приділяє максимальну увагу цій темі – дати дітям мотивацію, добрий приклад, підготувати до самостійного життя. Такі форми, як наставництво та патронат, дуже актуальні серед дітей, позбавлених підтримки близьких.

Ось вам дві щасливі історії з життя.

Інна та Роман знайшли своє щастя на порталі. Вони вже мали семирічного сина Андрія. Але хотілося ще братика чи сестричку. З документами було все гаразд. Не все гаразд було тільки зі совістю відповідальних тітоньок і дядечків, як кажуть, на місцях. Усиновити дітей подружжю не давали, всіляко відмовляли. І чиновники майже перемогли. Але бажання мати дитину виявилося сильнішим. Потім було ще кілька невдалих і важких спроб…

Їхнє щастя просто чекало свого часу. На порталі Інна побачила дівчинку – і серце тьохнуло. Маленька, тендітна Валерія була просто клубочком щастя.

Процес усиновлення пройшов рівно і швидко. Звісно, Валерія була складною дитиною, майже не говорила. Але реальні зміни стали помітними вже через три місяці. Зараз вона обожнює книжки, красиві дрібнички та нічим не відрізняється від «домашніх» дітей.

Ще одна історія трапилася з Юлею й Сергієм, вони давно мріяли усиновити дитину. І давня мрія реалізувалася у 2012 році, коли подружжя знайшло свого Артема. Малюкові тоді не виповнилося й року. Сьогодні він ходить до другого класу, захоплюється футболом.

Уже коли Артем був із ними, Юля й Сергій дізналися, що в його колишній сім’ї є ще рідні сестри. Дев’ять місяців пошуку та клопоту – й ось уся родина разом. Тані тоді було 10 років, Насті 4 рочки.

Згодом біологічна мати Артема та дівчаток народила ще одного хлопчика та відмовилася від нього. Попри всі труднощі, Юля й Сергій одначе добилися свого. У 2016 році в їхній сім’ї стало на одного малюка більше. Це маленький Андрійко.

Ні, все сталося не так просто. Діти, особливо старша дівчинка, мали великі психологічні складнощі в адаптації. Середня Настя панічно боялася чоловіків.

Але любов і терпіння дійсно творять дива.

Юлії 39 років, Сергію. – 42. Вони мають четверо дітей.

Таких історій у Фонді величезна кількість. Так, вони не глянцеві, не легкі. І дітям, і батькам спочатку доводиться довго звикати одне до одного. Зате потім…

А ви заглядали на портал? Можливо, кирпате щастя чекає саме вас!