Що потрібно дитині. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Фонду Ріната Ахметова

Батьківство нерідко пов’язане у мам і тат із роздумами про те, які вони батьки. Одні щиро турбуються стосовно цього. Інші запасаються тоннами літератури, вивчають нові віяння у вихованні та розвитку дитини. Багато хто, спираючись на досвід своїх батьків, доходить висновку: буду, як мої тато й мама. Або хочуть своїх дітей виховати по-іншому.

На мою думку, батькам важливо усвідомлювати не лише те, що вони роблять, але й як, не забуваючи, що мама й тато залишаються живими людьми. Вони можуть відчувати не тільки радість, ніжність і безмежну любов, але й роздратування, злість, ревнощі. Я ще не зустріла жодної мами, яка ніколи не гримнула на дитину. Жодного тата, який, прийшовши з роботи, завжди весело та завзято проводив би весь вечір зі своїм чадом.

Ми, дорослі, обов’язково робимо помилки, і це незмінна частина нашого життя. Важливо усвідомлювати, визнавати, просити вибачення, пояснювати дитині свої реакції. Я не кажу про крайні ситуації, коли насильство психологічне або фізичне стає невід'ємною частиною виховання. Якщо мама незаслужено накричала на дитину, але визнала цей факт і попросила вибачення, великої шкоди дитячій психіці це не завдасть. Навіть більше, визнаючи власну помилку, дорослий дозволяє помилятися молодшому.

Якщо мама сумує, плаче і водночас пояснює дитині доступною їй мовою причину свого стану, це не викличе в неї страху або тривоги. Швидше дасть змогу самому малюкові висловлювати різні почуття в контакті з батьками.

Окремо хочу зазначити: безумовна любов не скасовує того факту, що деякі вчинки вашого сина чи доньки можуть викликати у вас образу, роздратування та навіть злість. Просто важливо розділяти особистість самої дитини і її вчинок. У разі поганого вчинку завжди можна обговорити, що саме сталося, які наслідки та що можна зробити для виправлення ситуації. Такий підхід у вихованні формує здорову самооцінку, навчає дитину встановлювати причинно-наслідкові зв’язки і виправляти помилки! Не викликає токсичної провини або сорому.

Якщо батьки часом сперечаються й навіть сваряться, але потім миряться і йдуть на компроміс, у дитини сформується позитивний досвід. Вона зрозуміє, що конфлікт не дорівнює закінченню стосунків. Навіть у разі розлучення за правильного підходу можна мінімізувати наслідки для психіки дитини.

Немає нічого страшного, якщо в один із вечорів після складного робочого дня ви не зможете провести з дитиною весь вечір. Краще приділити повноцінні півгодини, ніж зціпивши зуби терпіти й кожну хвилину поглядати на годинник. Дитина обов’язково помітить вашу натугу, а оскільки в дитячому віці переважає магічне мислення, у своїй уяві малюк намалює страшні картини про те, що батько його не любить або він зробив щось жахливе – і мама або тато наразі зляться на нього… Ну, й інші не більш приємні варіанти.

Пам’ятайте, що найкращі батьки не можуть повністю захистити дитину від різних мікротравм… Та й завдання такого у батьків немає. Завдання батьків полягає в тому, щоб виступати контейнером для почуттів малюка. Упав, ударився, загубив улюблену іграшку й журиться… Малюкові потрібно, аби мама посадила на ручки та дала поплакати, прожити горе в теплих маминих обіймах. Щойно дитина заспокоїться – вона відразу рушає вивчати світ навколо. Дитині важливо бути впевненою в тому, що ви за неї, на її боці. Що в будь-якій, навіть найскладнішій ситуації, вона може на вас розраховувати. Реальне життя далеке від тепличних умов, тому не варто штучно створювати безпечне середовище для дитини. Маленькій людині важливо навчитися справлятися з різними ситуаціями на початку життя за допомогою мами й тата, поступово набираючи впевненість у власних силах. Тоді навколишній світ сприймається дитиною як безпечний простір, тому відносини з людьми, що навколо, вибудовуються легше. І з’являється можливість виявити, а потім і реалізувати свій потенціал.