Розламані й зібрані діти війни. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю та комунікацій СКМ
Тобі 3 роки. У твоє життя прийшла війна. І забрала найдорожче – маму. Ти втратила ліву ніжку. Тобі було дуже боляче. Ніжка боліла навіть тоді, коли її вже не було. Ти навчилася терпіти біль. Ти навчилася посміхатися, навіть коли болить. Ти навчилася радіти. Кожному дню. Сьогоденню та майбуттю.
Це про маленьку Мілану з Маріуполя. Одна з десятків історій розламаного дитинства через війну на Донбасі. У січні 2015 року було обстріляно житловий район Маріуполя. 108 осіб, включно з дітьми, дістали поранення різної тяжкості. Артобстріл забрав життя 31 мирного жителя. Мілана втратила маму, втратила ніжку, втратила так багато. Зараз вона живе в Києві з бабусею, і ця війна тепер із нею назавжди.
Війна взяла в заручники майбутнє сотень тисяч дітей. За останніми даними ЮНІСЕФ, за минулий 2016-й рік, кількість українських дітей, які терміново потребують допомоги, зросла майже вдвічі. Тепер це 1 мільйон дитячих життів. У самому центрі Європи. У постійному страху.
За словами представника Дитячого фонду ООН в Україні Джованні Барберіс, постійні сильні обстріли загрожують життю 200 тисяч дітей на Донбасі. 200 тисяч – саме стільки дітей живуть у 15-кілометровій зоні уздовж лінії зіткнення, з обох боків.
Ця цифра – одна з головних відмітин війни на Донбасі. 200 000 наших дітей живуть у війні. Війною. Звикають до неї. Починають вважати нормою.
Діти війни доросліші за багатьох дорослих. Я чула їхні міркування про мир, війну, здоров’я, турботу, цілісність сім’ї. І в них, повірте, зовсім не дитячі бажання. Особливо ті діти, яким війна поранила не тільки душу, а й тіло.
Маленька Мілана боролася за життя в лікарнях Дніпра й Києва. Після лікування їй поставили протез на ніжку. Минулого літа дівчинка пройшла повний курс реабілітації за програмою Штабу Ахметова «Реабілітація поранених дітей». Вона – одна з 58 дітей із важкими травмами, ампутаціями й осколковими пораненнями, яких веде програма.
Працювати з дітьми в цій програмі, з їхніми татами й мамами – проживати цю війну їхніми очима. Якби колись їхні історії зібрати разом, то вийшла б книга про війну очима 58-ми маленьких дорослих. Розламаних і зібраних заново. Розламаних в одну мить. І зібраних лікарями, Штабом Ахметова, психологами впродовж не місяців, а років.
Кожна Історія – Історія подолання. Історія про те, як ВАЖЛИВО боротися. Як ВАЖЛИВО допомагати. Як ВАЖЛИВО вірити. Як ВАЖЛИВО працювати над собою. І як ВАЖЛИВО говорити про це вголос.
Для нас Мілана і всі поранені діти, які видерлися, – герої. Вони змушують шукати шляхи підтримки і працювати на результат тут і зараз. Вони своїми усмішками, своїми словами, своїми життями розповідають про те, що життя триває. Й одночасно про те, що війна – абсолютне зло. Наші розламані й зібрані діти війни.
