Розірвані нитки. БЛОГ фахівця Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова Катерини Вепро

Часто в розмовах людей можна почути, що в їхньому житті щось не так, що вони чимось незадоволені. Людині властиво нарікати на своє життя. Коли ми женемося за щастям, нам складно оцінити все те, що ми вже маємо. Зрозуміти той факт, що ми були щасливі раніше, вдалося лише з початком війни. Війна змусила багатьох із нас розставити нові життєві пріоритети. Із початком воєнних подій людям довелося зіткнутися з болем, жахом, страхом, втратами.

Втрата — це те, чого в нас вже не буде ніколи! Втрати бувають різні, але найстрашніша — втратити близьку людину, члена сім’ї. Дорослим складно пережити біль втрати, а дітям тим більше. Вони не можуть зрозуміти, чому так сталося і як жити далі. Із цього моменту в дитини виникає страх за всіх близьких, які оточують її, адже, смерть у будь-яку мить може постукати знову. І тоді дитина занурюється в тотальний страх.

У своїй роботі з переселенцями, які були евакуйовані Гуманітарним Штабом Ріната Ахметова, я зіткнулася зі складними переживаннями дітей, у чиє життя раптово прийшла така біда, хоча вони думали, що найстрашніше вже позаду. Перебуваючи в евакуації вже кілька місяців, живучи на безпечній базі відпочинку, вони змогли адаптуватися до нового місця — вчилися у школі, потоваришували, сміялися й раділи. Але війна в їхньому рідному домі ще не закінчилася…

У ті вихідні в кількох містах активізувалися військові дії, і відразу в кілька сімей прийшла трагічна звістка з дому. Зазвичай, коли я приходила на роботу, біля кабінету хтось бігав, і грав у «квача». Цього разу все було інакше: у корпусі було незвично тихо, наче життя завмерло. Діти, як завжди, прийшли на заняття з психологом, тільки в очах у них були сльози. Я не розуміла, що стало причиною такого настрою. Діти ніби води в рот набрали, говорити їм було важко. Але один із хлопчиків розповів, що минулі вихідні були дуже кривавими в їхніх рідних містах, і що його друзі втратили близьких. Так сталося, що за один день діти з восьми різних сімей втратили своїх рідних унаслідок бойових дій. Хтось втратив любу бабусю, хтось — єдиного діда, а хтось залишився без тітки, яка ще була і хрещеною матір’ю. Їхнє життя обірвала війна. Коли сім’я стикається зі втратою, дорослі журяться й замикаються в собі. Батьки через переживання сильних почуттів не мають ресурсу, щоб підтримати дитину. І в цей час дитині немає на кого опертися. Діти залишаються наодинці з проблемою. У цей момент дуже важливо, щоб психологічну допомогу отримували не тільки діти, а й їхні батьки. Для дітей у такій ситуації руйнується світ, він стає небезпечним, з’являється сильний страх втратити інших близьких. У дитини виникає потреба в тактильному контакті з дорослим. Дитині важливо знати, де в цю хвилину перебувають її рідні. Виникає бажання контролювати їх, щоб розуміти, що вони живі. Часто батьки скаржаться, що після смерті когось із близьких діти їх нікуди не відпускають, плачуть. Дорослим у ситуації горя важко знайти сили й терпіння. І завдання психолога пояснити, що відбувається з дитиною й чому саме зараз їй важливо тримати вас за руку.

У роботі з цими дітками знадобилося багато часу для відновлення їхнього психоемоційного стану. Дратівливість, часті зміни настрою, нічні кошмари і страхи стали наслідками сімейних трагедій. Але на заняттях діти співпереживали й допомагали одне одному впоратися зі своєю втратою. Вони були разом, і від цього ставало трішечки легше.

Минуло ще надто мало часу, щоб залікувати дитячі рани. Страшно усвідомлювати, що в цивілізованому світі, де індивідуальність має бути найважливішою цінністю суспільства — життя людини може обірвати війна. Нехай буде мир!