Рік без Арени. БЛОГ Римми Філь
Банальне «як летить час» навряд чи підходить для опису війни. Тут дні тягнуться, як гумові, а найстрашніше настає з темрявою. Такими є особливості нинішньої війни. Цілі селища й райони на передовій, які навіть «сірою зоною» складно назвати. Тут живуть люди. Як живуть? Виживають.
Тут залишилися найменш захищені, кому нікуди їхати, хто не може їхати. Звичайно, це люди похилого віку, багатодітні сім’ї – люди, що опинилися в складній ситуації. Але це живі люди.
Для таких людей завжди була призначена гуманітарна допомога Ріната Ахметова. Вона допомагала вижити людям похилого віку, які опинилися без заробленої пенсії, і матерям без допомоги.
Про цілодобову роботу Штабу я можу розповідати теж цілодобово. Тому що тема дуже вже наболіла. Про те, як герої-волонтери розгортали роботу Гуманітарного штабу на «Донбас Арені». Як ретельно продумували кожен крок, тому що кожен цей крок під час війни в Донецьку – як по мінному полю. Одне слово, один вчинок, один погляд…
Я можу згадати, як блокували нашу допомогу батальйони. Як ішли взимку караваном наші машини під перехресним вогнем. Ми щодня боролися за можливість допомагати. Знаєте, коли людина хоче досягти мети, вона шукає шлях, коли не хоче – шукає причину. Ми дуже хотіли допомогти. Тому їхали під вогнем, у спеку й холод. І це Бажання перемагало безумство, яке коїлося навколо.
А потім, вранці 28 лютого, на Арену прийшли люди зі зброєю. Одночасно такі ж люди з’явилися в інших пунктах на неконтрольованій території. Видавання допомоги було припинено.
Про те, що трапилося, ми дізналися від одержувачів допомоги – з нашими хлопцями не було зв’язку. Усі пункти видавання були одномоментно заблоковані. Сотні тисяч людей похилого віку, інвалідів, молодих мам залишилися без гуманітарної допомоги.
На прес-конференції ми відразу назвали речі своїми іменами, розповіли про реальну ситуацію. Звернулися до Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, до Моніторингової місії ООН із прав людини в Україні, до підгрупи з гуманітарних питань Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на Донбасі з проханням негайно звернути увагу на гуманітарну ситуацію на Донбасі й порушення прав людини.
Тоді ж ми повідомили, що Штаб готовий відновити роботу на непідконтрольній території, щойно розподільний центр і пункти видавання будуть розблоковані.
Розблокування не відбулося. Люди були шоковані. Від їхнього обурення «влада» намагалася прикритися жалюгідними відмовками про якість продуктів. Але ті, хто за час конфлікту був одержувачем допомоги, прекрасно розуміли, що якість бездоганна. І всі без винятку міжнародні відвідувачі вказували на чітку, як годинник, логістику.
Але, часом, здоровий глузд стикається з незбагненними чинниками.
Арена так і не відкрилася, допомогу більше не видавали, а люди з місяця в місяць вірили і телефонували на гарячу лінію дізнатися: коли ж. Ми ніколи не дізнаємося, скільки людей похилого віку могли б ще жити, якби…
Я розумію, що ситим і щасливим, хто не зазнав жаху війни, біди й безгрошів’я, складно зрозуміти, що означає вчасно не отримати пакет із продуктами. І з кожним таким пакетом у людей залишалася Надія на те, що ще місяць можна буде прожити.
З 28 лютого 2017 року Штаб продовжує роботу тільки на території, підконтрольній Україні. Досі…
