Психотерапевт для країни. Як лікувати поранені війною дитячі душі. БЛОГ Дар’ї Касьянової на LB.UA
Всій країні потрібен психотерапевт, і навіть коли війна закінчиться, багатьом потрібно буде пройти серйозний курс «лікування душі». Отримані під час бойових дій моральні травми іноді важчі за фізичні, і лікувати їх доведеться всім — дорослим і дітям, які пережили обстріли, людям, що живуть у зоні АТО, військовим і волонтерам.
Таким є загальне враження, яке залишилося після традиційної VII Міжнародної конференції Українського форуму благодійників «Благодійність і волонтерство в дії: рятуємо, примирюємо й будуємо майбутнє», яку підтримав Гуманітарний штаб Ріната Ахметова, зокрема, участю своїх фахівців. Одним із наших завдань, насамперед, було розповісти про те, що відчувають діти Донбасу, які вже пережили війну або переживають її зараз, яка допомога їм потрібна, хто і як саме має допомагати, як організувати цю допомогу й задіяти кризових психологів Штабу. Саме діти страждають від війни найсильніше, однак практика показала — дорослі теж не мають залишатися без допомоги, і її потребують навіть ті, хто сам готовий її надавати.
Дитяча ноша
Працюючи з дітьми, що покинули зону АТО, волонтери і психологи Гуманітарного штабу виявили цілий перелік психічних проблем, які не дають маленьким жителям Донбасу адаптуватися до мирного життя. Від цих самих проблем страждають і дорослі, але в дітей це проявляється гостріше. Панічні атаки, незрозумілий жах, невиправдане почуття провини або, навпаки, агресія до оточуючих, порушення пам’яті, мовлення, уваги… Все це — лише найменша частина того, що доводиться переживати дітям із зони АТО. Практично кожен із них отримав серйозну психологічну травму, на лікування якої знадобиться багато часу. Із 1850 дітей, яким допоміг Гуманітарний штаб Ахметова, за весь час проведення АТО, 60% мають ознаки психологічної травматизації, і цей показник, можливо, буде ще коригуватися.
Зрозуміло, це не залишає байдужим нікого. Але дуже важливо знати не тільки те, що відчувають діти, а й те, як щодня змінюється їхній стан. Так, наприклад, «літні діти» — ті, яких евакуювали до початку осені, — страждали переважно від нічних кошмарів, емоційної замороженості, плутанини пізнавальних процесів… Діти, які виїхали пізніше, дістали ще й цілий комплекс фізичних проблем, зумовлених психологічними, — нервові тики, фантомні болі, висип, м’язові заціпеніння, підвищену температуру. Все це ускладнювалося ще й постійною тривогою за батьків, депресією.
«Зимові діти» — ті, хто потрапив у третю хвилю переселенців, постраждали найсильніше. Вони бачили більше, ніж інші, і стан депресії, тривоги, браку бажань і будь-яких думок про майбутнє — це лише найбільш традиційні з усього списку проблем. Діти страждають від страху самотності й розлуки з близькими, численних тривожних розладів, суїцидальних нахилів (це характерно для підлітків).
Лікувати все це потрібно буде дуже довго, і Гуманітарний штаб вже зараз розробляє стратегії допомоги як дітям, так і дорослим. Стратегії ці розраховані на тривалі строки — на жаль, психічні травми швидко не усуваються.
ДЖЕРЕЛО
