Психологи в Україні виходять на стежку миру. БЛОГ Дар’ї Касьянової для LB.UA

Зараз у нашому суспільстві спостерігається небезпечна тенденція. Ми не помітили, як легко стали говорити про кошмарні речі — про війну, про біженців і кількість убитих… Щомісяця градус агресивності й незрозуміло на кого спрямованої ненависті підвищується й підвищується.

Саме тому дуже важливо для професіоналів і благодійних організацій України об’єднатися у спільному завданні примирення людей. На нас чекає копітка робота, яка передбачає масу крихітних кроків, кожен із яких буде вести нас до миру. Головне зараз — вилікувати психологічні травми України, позбавити людей ненависті, на якій не можна побудувати нічого довговічного. Такими є підсумки традиційної VII Міжнародної конференції Українського форуму благодійників, яка цього разу називалася «Благодійність і волонтерство в дії: рятуємо, примирюємо й будуємо майбутнє». У заході взяли участь також представники Гуманітарного штабу Ріната Ахметова — партнера конференції. Разом із волонтерами, психологами та представниками громадських організацій з усієї України ми обговорювали найціннішу — першу психологічну допомогу. Саме її надавали фахівці Штабу ще з літа, а з кінця 2014 року, за дорученням Ріната Ахметова, Штаб почав навчання кризових психологів для роботи з «травмою війни».

Найцінніша допомога

На жаль, у нашій країні ще не склалося розуміння важливості психологічної допомоги, яка актуальна і в мирний час, а у воєнний вона взагалі стає одним із найцінніших видів терапії. І зараз потрібно чітко усвідомити: участь психологів у житті людей, що зіткнулися з війною — це не короткочасна допомога. Це те, що має стати постійною практикою на найближчі 10 і більше років. Стан людей занадто важкий, багатьом потрібна професійна допомога, яку, по суті, донедавна нікому було надавати.

І щоб психотерапія виявилася ефективною, потрібно для початку визнати її важливість. У нас зараз погано сприймається все, що «нематеріальне»: здається, що якщо для лікування не потрібні ліки, оперативні втручання та відвідування лікарів, отже, і воно саме не потрібне. Але це не так. І якщо дитина, котра виїхала з-під обстрілу, не може більше місяця заснути, то що б батьки не робили самостійно, допомогти вони, на жаль, не зможуть. Тільки професіонал зможе розібратися, що лякає дитину, як можна з цим впоратися й повернути її до повноцінного життя. Іноді поради здаються занадто простими, ніби лежать на поверхні, але саме вони в підсумку й допомагають. І така допомога, надана своєчасно, є ефективнішою, ніж тривала реабілітація.

Душа волонтера

Під час роботи Гумштабу з’ясувалося, що від психологічних травм страждають не тільки люди, котрі опинилися в зоні війни, а й ті, хто покликаний їм допомагати.

Оцінюючи психологічний стан волонтерів, фахівці вже в жовтні минулого року дійшли висновку: їхній ресурс добіг кінця, вони «вигоріли», їхні сили виснажилися. Волонтери вже тоді навряд чи могли допомагати іншим, але вони не зупинилися. Приблизно до лютого у волонтерів відкрилося вже навіть не друге, а якесь десяте дихання. І, незважаючи на важкий емоційний стан, люди однаково готові надавати допомогу жителям Донбасу. Однак для того, щоб ця допомога була плідною, волонтерам теж потрібно надати повноцінну психологічну підтримку.

Що сьогодні відчувають люди, які обрали своїм покликанням допомогу іншим? Вони переконані: покинути свою роботу вони не можуть. Якщо не вони, то хто? Так вважає кожен. І кожному, мабуть, потрібно заново вчитися жити за допомогою психотерапевта.

Таких фахівців у нас 250 осіб. Це люди, які наразі проходять навчання в українських і міжнародних тренерів, що спеціалізуються у кризовій психології та психотерапії. Вже до червня 2015 року в Україні з’являться сертифіковані психологи, які зможуть надавати допомогу людям, постраждалим від війни.

Лікування суспільством

Втім, уже зараз можна зазначити, що волонтери та благодійні організації отримали першу «дозу» своїх «ліків» від вигорання. Форуми, подібні до цього — це теж свого роду лікування. Людям, які надають допомогу, дуже важливо отримувати відгук на їхні дії. Так, наприклад, на конференції деякі організації отримали нагороди, і ця, здавалося б, формальність, виявилася надзвичайно значущою. Волонтери відчули визнання своїх заслуг, відчули, що їхня робота затребувана й потрібна суспільству.

У конференції взяли участь волонтерські організації, громадські організації, благодійні фонди, які допомагають військовослужбовцям української армії й мирним жителям, котрі живуть у зоні АТО. Приїхали люди зі Слов’янська, Донецька, Луганська й низки інших регіонів України. Були представники влади, міністерства соціальної політики, СБУ, експерти з-за кордону, які ділилися власним досвідом. Дуже важливо було всім зібратися на єдиному майданчику, щоб відкрито обговорити проблеми, які сьогодні об’єднують усіх. І питання психологічної допомоги — лише одне з них. Ми обговорювали багато тем, і дуже важливо, що на конференції були присутні багато людей. Це означає, що питання психологічної допомоги викликають великий інтерес.

І хоча атмосфера спілкування була досить напруженою, у результаті все ж вдалося домогтися конструктиву. Зараз усім дуже важливо вирішити, як мають взаємодіяти держава й волонтерські організації, розібратися, чи розв’язуємо ми спільне завдання, або ж у кожного з нас свої завдання, кожен рухається своїм шляхом, і державі не має бути цікаво, чим живуть волонтерські організації. Спілкування показало, що, на щастя, це не так. Головний підсумок дарує надію — волонтери не залишаться сам на сам із необхідністю допомагати людям, постраждалим від війни.