Про переселенців замовте слово. БЛОГ Наталії Ємченко, директора зі зв'язків з громадськістю та комунікаціями СКМ
Війна сильно змінила нас. Продовжує міняти. Нас – переселенців, які втратили дім, оточення, роботу.
Слово «переселенці» в нашому лексиконі з 2014-го. ТПО. Тимчасово переміщені особи. Я би сказала по-своєму: люди, які вимушено переїхали. Мені здається, так точніше й чесніше. ВПО. Так тепер називають людей, які втекли від війни на Донбасі. 1,6 мільйона мирних жителів (дані Мінсоцполітики). І це тільки в межах України. Та й у всьому світі переселенці та біженці стали прикметою 21-го століття.
Днями в ООН розповіли про глобальну проблему: «Щосекунди одна людина поповнює «армію» внутрішньо переміщених осіб. До кінця 2016 року в усьому світі тих, хто став внутрішньо переміщеними особами внаслідок конфліктів і насильства, налічувалося 40,3 млн.
Мільйони роками поневіряються в пошуках дому, майбутнього, безпеки. Багато людей з тих, хто перетинає міжнародні кордони як біженці або незаконно перевезені мігранти, не змогли знайти підтримку в своїй країні.
Як ніколи це актуально для України. Війна позбавила мільйони людей дому, роботи й захисту.
У ВПО України сьогодні безліч проблем:
– ключова – безробіття: працевлаштовані тільки 46% переселенців (дані національної системи моніторингу ситуації з ВПО);
– гостра нестача коштів: 44% переселенців грошей вистачає лише на харчування (дані національної системи моніторингу ситуації з ВПО);
– брак житла: 66% переселенців орендують квартири, 22% живуть у родичів, ще 6% – в колективних центрах і 3% – у гуртожитках. Тільки менш як 2% переселенців змогли придбати власне житло (дані національної системи моніторингу ситуації з ВПО);
– клеймо «переселенець»: за даними Міжнародної організації з міграції, дискримінацію через статус ВПО відчували 10% опитаних. Це стосувалося таких сфер: житло (46%), зайнятість (31%), медицина (22%), відносини з місцевим населенням (19%);
– географія переселення: найбільше переселенців – на мирній території Донецької та Луганської областей, а також у Харківській області та в Києві (ЗМІ);
– нестача держдопомоги: за даними міністра з питань тимчасово окупованих територій і ВПО, держфінансування на потреби переселенців за останні 2 роки становить 2%. Левова частка всебічної гуманітарної допомоги – міжнародні організації та благодійники;
Я знаю особисто сотні переселенців. Десятки з них успішні. Решта – виживають. Хтось не зміг влаштуватися на роботу. Багато хто не знайшов житла. А у когось хворіє дитина і немає можливості зібрати всі необхідні довідки на новому місці проживання.
Ці проблеми не теорія. Я, мої батьки, мій брат в тій чи іншій формі стикаємося з ними.
Благодійні організації та волонтерські програми, які допомагають ВПО в медичних питаннях, зараз виступають помічниками й адвокатами в найбазовіших питаннях.
По суті, робота Гуманітарного Штабу Ріната Ахметова в 2014 році стартувала з евакуації та розселення тих, хто опинився в епіцентрі війни. Потім з'явилася програма продуктової допомоги, зокрема для переселенців (всього Штаб видав приблизно 12 млн наборів виживання). Працює низка проектів адресної медичної допомоги, за якими допомагаємо діткам-переселенцям: термінове лікування та операції, забезпечення ліками хронічно хворих, лікування та реабілітація у разі поранень, операцій на серці та слухопротезуванні. Всю необхідну інформацію можна знайти на сайті Штабу.
Ми допомагаємо. Багато хто допомагає. Але багато хто вигорів. Розв'язувати проблеми треба системно та на законодавчому рівні, щоб переселенці, як мінімум, могли:
– швидко відновлювати й отримувати потрібні документи;
– якісно лікуватися за місцем проживання;
– отримувати пільги на лікування дітей.
Про війну та проблеми людей за 3 роки сказано дуже багато. Але ми, люди, які тимчасово переїхали, як і раніше з титанічними зусиллями намагаємося налагодити життя. Це складно без ґрунту під ногами та без зрозумілих рішень. Ось чому важливо говорити. І допомагати важливо. Словом. Ділом.
