Потрібний крок. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю та комунікацій СКМ
Спортивні змагання світового рівня для людей зі спеціальними потребами, для параспортсменів і показані на них рекорди — це завжди боротьба. Боротьба з обставинами, відчаєм. І кожна така історія надихає й перевертає звичний ланцюжок: інвалідність = вирок, непотрібність. Спортсмени без рук і ніг виграють змагання, пробігають марафони, доводячи, у такий спосіб, всьому світу, що можуть виступати нарівні з іншими атлетами.
У всіх на слуху історія Оксани Мастерс — української дівчинки, котру усиновила американк і яка досягла Олімпійських висот у веслуванні. Це історія дівчинки, яка народилася без ніжок. Це історія сили волі, життя на повну. Це історія здорового глузду. У тому числі, на рівні держави.
У світі підтримка таких спортсменів із боку держави — норма. І починається вона задовго до олімпійських рекордів. Починається з державних підходів до протезування. Особливо якщо йдеться про дітей, у яких із дитинства, з народження, немає ручки або ніжки. Сучасні технології дозволяють виготовляти протези, які функціонально дають таким діткам можливість робити все те ж, що і їхні однолітки. У середньому функціональний протез ніжки коштує від 150 до 600 тисяч гривень. У Європейських країнах є відповідні державні програми з функціонального протезування, націлені на максимальну інклюзивність таких діток.
Який у нашій країні шанс на боротьбу є в дітей з обмеженими можливостями? Зокрема, у тих, що пережили війну? Зараз — невеликий.
У 11-річного хлопчика з Іловайська свій приклад мужності. Діма втратив ніжку в серпні 2014 року. Його сім’я потрапила під обстріл у власному будинку. У лічені секунди хлопчик прийняв рішення врятувати молодшу сестричку. І накрив її собою. Може, цим і врятував їй життя. Найтяжчі поранення дорослих, молодшої сестри. А в Діми — ампутація. Потім — довгий і хворобливе лікування.
Мені складно і страшно уявити, що думає і відчуває дитина в цей період. Але точно знаю, що їй потрібен шанс стати на ноги. Піти. Побігти життям далі. Зараз у Діми реабілітація й потрібно ставити протез.
Протези розрізняються за якістю матеріалу і функціональними можливостями. Їх прийнято розділяти на чотири ступені мобільності. Перші дві — це неактивні протези. Вони важкі й нефункціональні. Матеріал, з якого такий протез зроблений, — недовговічний.
Дітям потрібні протези третього і четвертого ступеня мобільності. Щоб не випадати з нормальною дитячого життя, їм потрібні легкі функціональні протези. Щоб ходити, стрибати, спускатися сходами, тримати рівновагу на нерівній поверхні й навіть грати у футбол. І, що дуже важливо, такий протез «росте» разом із дитиною, а отже, точно забезпечить їй підтримку на кілька років. У межах адресної допомоги Гуманітарного штабу Ріната Ахметова такий протез Дімі ми зробимо й передамо.
В Україні діти з обмеженими можливостями отримують за держпрограмою безплатні протези першого-другого рівня функціональності. Не те. Зовсім не те, що потрібно дитині.
Але Діма не може отримати навіть такий, тому що проживає на непідконтрольній території. Для нього й інших діток з ампутацією із зони бойових дій це замкнуте коло. Для них немає спеціальної програми з протезування після поранень. Для них немає й шансу потрапити в уже наявну держпрограму для дітей-інвалідів. На допомогу приходять благодійники та волонтери.
Але цей хлопчик з Іловайська — один випадок. А їх багато. І для них необхідно робити конкретні кроки і якісні зміни:
- Приймати спеціальну програму або вдосконалювати стару.
- Міняти механізми реалізації цієї програми. Не витрачати кошти на косметичні протези, а забезпечити функцію, як давно роблять у соціально орієнтованих країнах.
- Включити до держпрограми з протезування дітей-переселенців. Просто зрівняти у правах з іншими дітками.
Тоді надихаючі приклади зі спортивних хронік у нас будуть нормою.
ДЖЕРЕЛО
