ПОТАЄМНІ МРІЇ МУЗЕЙНИКІВ СТАЛИ РЕАЛЬНІСТЮ
В рамках проекту «Динамічний музей» фахівці з чотирьох міст – Львова, Донецька, Мелітополя та Чернівців, здійснили подорож музеями Великобританії. Враженнями від вояжу ділилися Ігор Шидловський (завідувач Зоологічного музею ЛНУ ім. І. Франка) та Христина Дяків (співробітник Державного природознавчого музею НАН України).
Безумовно, найбільше часу ми провели у Природничому музеї Лондона (Natural History Museum). Першого дня прийшли як звичайні відвідувачі. Першою була думка, що швидко до музею нам не потрапити, – біля входу величезна кількість людей, половина з яких – учні у яскравих безрукавках (аби не загубитися). Та у закладі вже звикли до подібного після того, як у 2002 році відвідування державних музеїв зробили безкоштовним. Якщо колись глядачі приходили кілька разів на рік, купували квиток і «зависали» у закладі на цілий день, то тепер можна дозволити собі приходити частіше і поступово ознайомлюватися з частинами експозиції та новинками. Як нам розповіли згодом, для музею це був виклик – великий наплив відвідувачів спричинив значне навантаження на систему охорони і персоналу, музею довелося повністю переформатувати свій менеджмент. У середньому за рік музей відвідує понад 5,5 млн природолюбів та ще 12 млн – онлайн.
Потрапивши всередину, ми зрозуміли – за день ознайомитися з експозицією неможливо. Адже це найбільший природничий музей у Європі. Його створено у 1753 році як частину (відділ) Британського музею. Так він функціонував до 1963 року. Окрема будівля у закладу з’явилася ще 1881 року і продовжує далі розширюватися – добудовано нові фондосховища та лабораторії. Експозиційна площа музею становить 26 тис. м2, а разом із фондосховищами – 100 тис. м2, тут зберігають близько 80 млн природничих зразків.
Як оглянути хоча б частину, представлену в експозиції? Велика площа дозволяє людям розпорошитися по різних закутках, але є зали, що незмінно користуються популярністю і налічують багато відвідувачів. Гарно продумана логістика дозволяє спокійно відвідати і їх. Наприклад, це дуже добре видно в одному з найбільш відвідуваних залів з динозаврами. Спочатку глядач проходить по містку і розглядає експонати, що підвішено зверху, або ж верхню частину динозаврів, що розташовано на землі. А потім, спустившись повз рухому модель динозавра, яка нікого не залишає байдужим, потрапляє до нижної частини залу, пересуваючись серед розмежованого простору. Рух відвідувачів відбувається в одному напрямку, що не створює жодних незручностей. Або ж, як у частині, присвяченій Землі та її місцю у Всесвіті, – захоплива подорож починається з мандрівки ескалатором крізь модель Землі. А тоді у задуманому творцями напрямку ви досліджуєте Всесвіт і Землю.
Одна з останніх новинок в експозиції – частина, присвячена популяризації наукової діяльності. У Дарвінівському науковому центрі можна дізнатися, як зберігають колекції, як проводять дослідження, чому зрештою науковці займаються тим, чим займаються. Серед експонатів та інтерактивних частин, де можна відчути себе науковцем, трапляються вікна до справжніх лабораторій, у яких працюють науковці. Це робить науку ще ближчою до людей. Більше того – є певний час, коли фахівець може відповісти на ваші запитання через спеціальний мікрофон. І що цікаво, науковці з радістю пускають до свого світу і розповідають про таємниці досліджень.
На зустрічах колеги нам розповіли, що в музеї – 800 працівників, з яких 300 науковці (ще 100 науковців з 14 університетів офіційно задіяні у дослідженнях). Наукову співпрацю музей веде з 80 країнами, 50 з них випозичають його колекції для організації виставок. Проте співпраця не обмежується цим, вона також включає й проектування та консультації щодо розвитку і будівництва нових музеїв, як, наприклад, тепер у Малайзії, Сінгапурі та Саудівській Аравії.
Цікавим у Природничому музеї є підхід до розробки нових експозицій та виставок, які починаються з опитування усіх наукових співробітників. Обраний менеджер збирає інформацію щодо нової експозиції, яку б хотіли побачити і розробити працівники музею. Обговорення майбутньої експозиції та створення бізнес-плану може тривати до трьох місяців. Обраний менеджер-координатор нової експозиції, це не директор музею, але він здійснює контроль та узгодження термінів виконання конкретних робіт. Створення нової тимчасової експозиції триває зазвичай більше 1,5 року. Від початку роботи у групі задіяно працівників різних відділів – науковці, «перекладачі історій» (роблять тексти науковців ще більш доступними і цікавими), художники, едукатори (розробляють освітню складову і додаткові програми для дітей). І слово кожного з них має однакову вагу, адже виставка може бути вдалою лише у разі врахування усіх нюансів. Побудовані тимчасові експозиції можуть діяти протягом трьох років, проте їх постійно доповнюють і вдосконалюють.
У роботі працівникам музею допомагають також 80 волонтерів, яких готують дуже відповідально – на тренінгах, не менше 6 тижнів.
Завдяки реформам, які відбулися у музейній сфері Англії у 2001 році, заклад розгорнув діяльність, спрямовану на широке залучення відвідувачів. Зокрема, спільно з телебаченням зняли науково-популярний фільм, де дронт (вимерлий представник Голубоподібних) ходить залами та розповідає про представлені експонати. Музей почав возити світом власні виставки; щороку проводять фотоконкурси; організовують нічні акції, під час яких діти разом з батьками можуть залишитися в музеї; взимку на території закладу облаштовують ковзанку.
Це музей, який перебуває у постійному русі і має плани на кілька років вперед. З часу відкриття основної експозиції, започаткували нові тематичні зали, проте, як кажуть самі працівники музею, не можуть дозволити собі такої розкоші як природничий музей Львова – створити експозицію заново.
Трошки молодшим за Природничий музей Лондона та не менш багатим на історії виявився Природничий музей Оксфордського університету (Oxford University Museum of Natural History), створений 1860 року. Його гордістю є унікальні колекції, що зберігають в історичній будівлі, яка раніше була бібліотекою і місцем для наукових дискусій (саме в одному з її залів відбулася перша історична і така гаряча дискусія між креаціоністами та еволюціоністами). Зоологічні колекції налічують 250 тис. одиниць, з яких 1 тис. – типовий матеріал, і це не враховуючи ентомологічного фонду, який окремо становить близько восьми мільйонів зразків, з яких 28 тисяч – типові. Ентомологічна колекція музею, є другою у світі за кількістю музеалій, а найстарішому її зразку у цьому році виповнюється 230 років.
Експозицію зроблено традиційно, але з урахуванням потреб сучасних відвідувачів. Дітям доступні експонати, яких вони можуть торкатися і детально вивчати; художники приходять групами, можуть сісти у будь-якому куточку і вправлятися у своїх вміннях; у галереї розташовано кафе, де можна смачно перекусити; сходи обладнано механізмами для людей з особливими потребами. Та й про науковців тут не забувають – навіть в часі роботи експозиції вони можуть проводити нові дослідження експонатів, а це привертає ще більшу увагу присутніх.
Упродовж року музей відвідує близько 27 тис. осіб. Освітній відділ, штат якого налічує лише 5 працівників і тільки один з них працює з повною зайнятістю, не втомлюється розробляти нові програми. Завдяки додатковим програмам до музею залучають основні цільові аудиторії – сім’ї, школярів та студентів. Час від часу запрошують науковців, які розповідають про дослідження. Кілька разів на рік влаштовують так звані «наукові дні», коли читають лекції, а потім проводять різноманітні семінари та тренінги. У такі дні залучають близько 200 науковців та 3 тис. відвідувачів.
Важливим моментом, що відзначають працівники музею, є налагоджена співпраця з іншими музеями Оксфорда. Це дозволяє проводити міждисциплінарні події, залучати до діяльності волонтерів, укладати програми різних музеїв, що полегшує роботу також і вчителям. Цікаво, що для кількох оксфордських музеїв існує єдина база волонтерів – це дозволяє музеям швидко знаходити помічників, а волонтерам – урізноманітнювати свою діяльність. Щоб не перевантажувати волонтерів, вони намагаються максимально ознайомлювати їх з подіями онлайн, а тоді перед початком самого заходу збирають на додатковий інструктаж.
Велика кількість програм була до цього часу безкоштовною. Але навіть в Англії, щоб розвиватися, музей мусить дбати про те, як себе забезпечити фінансово. Тому вневдовзі частина освітніх програм може стати платною. А музейники наполегливо розробляють нові цікаві тренінги, які можуть залучати до музейного рахунку додаткові кошти.
Ще один цікавий день було присвячено виставці музейного обладнання Museums & Heritage Show у Лондоні. Ви можете обрати для свого музею новинки з усього світу – були би гроші! Або ж.. ці новинки вас можуть надихнути на новий спосіб подання інформації з використанням простіших технологій.
Кілометри пройшли ми по інших музеях Лондона та Оксфорда – Музей науки (The Science Museum), Британський Музей (British Museum), Музей Вікторії та Альберта (The Victoria and Albert Museum), Музей Ашмола (Ashmolean Museum of Art and Archaeology). Надивилися і надихнулися, наскільки цю велику кількість вражень та інформації можна було осягнути, та й повернулися удосконалювати свої музеї!
Про свої враження розповідають також учасники подорожі з інших міст
Олена Глубока, завідувач відділу науково-просвітницької роботи Донецького обласного краєзнавчого музею:
«Погодьтеся, що легше за все копіювати, робити «саме так, як бачили» «саме те, що вразило». Але для мене головні висновки нашої фантастичної англійської подорожі – музейний настрій. Це особливий стан, коли бажаєш змін і впевнений, що зможеш це зробити. А ще це відповіді на запитання, які кружляли, не давали спокою, іноді мучили і заважали... Захоплюючись залами музеїв Великої Британії, я зрозуміла, що музею не треба боятися бути смішним, іронічним, несподіваним, майже зворушливим, що декларування серйозності, академічності, елітарності музею як інституції повинно доповнюватися, розбавлятися "музейними посмішками": інтерактивним обладнанням, іграми, наполегливим проханням "Руками чіпати", коміксами для кращого розуміння, розмальовками, безліччю шухлядок, які дозволяють самостійно висувати, щоб побачити особливий музейний експонат, музейним магазином з нескінченними полицями сувенірів, кафе, де теж відчуваєш музей, різноманітними пропозиціями (необов'язково виключно музейними) та іншими цікавинками. Музей може й повинен бути особливим розважальним центром, ненудним місцем, публічним простором, де захоплююче, цікаво і тепло кожному!»
Лєйла Ібрагімова, директор Мелітопольського міського краєзнавчого музею:
«Подорож була дуже цікавою та пізнавальною. Досвід музейників Англії у частині співпраці зі школами планую використати у роботі нашого музею. Найбільше вразили програми, які музей пропонує учням. Було цікаво спостерігати за дітьми, які охоче виконували завдання. Також в побудові майбутньої природничої експозиції буде впроваджено досвід створення експозицій музею історії природи. Хочу від щирого серця подякувати команді, яка організувала цю незабутню подорож».
Назар Смірнов, старший науковий співробітник Чернівецького обласного краєзнавчого музею:
«Звичайно, в британських музеях є чимало речей, які справляють сильне враження на пересічного українського музейника. Про них можна було б говорити годинами. Мені особисто імпонує дух свободи, який там панує. Практично кожен відвідувач може відчути себе тут, як вдома, знайти щось цікаве і корисне. Британські музеї – це не просто склади, де можна побачити законсервовані елементи природи, історії, культури тощо. Це заклади, у яких пірнаєш в інші світи, відчуваючи себе їхньою частиною. Водночас, це комплекси, що надають можливість у розважальній формі ознайомитися з різноманіттям оточуючого світу, стати його дослідником (а потім відпочити в розташованому тут-таки кафе чи на зеленому газоні поруч з будівлею музею). Вони буквально дають можливість доторкнутися до світу, який багато людей можуть пізнати, лише прийшовши до подібних закладів. Так-так, саме доторкнутися! Власними руками! Певно, для переважної більшості вітчизняних музеїв такі дії вважатимуть святотатством. Але яке захоплення читається в очах дорослих і, особливо, дітей, яким вдалося потиснути лапу величезному динозавру чи пухнастому кенгуру! Саме такі дрібниці формують бажання приходити до музеїв знову і знову. І саме їх, як на мене, дуже не вистачає українським музеям».
Джерело: https://www.smnh.org/2014/10/visitmuseumuk.htm
