ПОРАДИ НАСТАВНИКАМ: як підвищити самооцінку дитини?

Вихованці інтернатних закладів схильні до деструктивних думок і заниженої самооцінки. Цей факт давно відомий психологам. Але може стати несподіванкою для наставників, які вперше познайомилися з дітьми-сиротами. Саме тому психологи й координатори проекту «Наставництво» Фонду Ріната Ахметова підготували низку порад, використовуючи які наставники зможуть підвищити самооцінку дітей.

«Багатьом вихованцям інтернатів непросто буває визнати, що вони володіють хоч якоюсь цінністю. Вони рішуче відмовляються допускати можливість любові до себе. Через сумні подій минулого вважають себе незначними і приреченими. Діти ставляться до світу зі страхом, не вірять у можливість протистояти його випробування. Несподівані або нові ситуації розглядаються ними як загроза їхньому особистому щастю та безпеці. Вони песимістично налаштовані до життя, не впевнені у своїх суспільно-значущих навичках; надмірно чутливі до думок інших. Вони постійно зосереджені на минулому. У спілкуванні й поведінці ці діти зазвичай займають захисну позицію або приймають усі кпини й біль на себе – вони звикли, що інші їх «принижують». Вихованці інтернатів зазвичай слідують за натовпом і уникають незалежної думки або поведінки; схильні перекладати на інших відповідальність за негативні ситуації або почуття», – пояснює Катерина Степаніна, координатор проекту «Наставництво» у Святогірську.

Ця проблема виникає не за один день. І розв’язати цю проблему за один день також не можна. Коригування сформованої в підлітка деструктивної думки про себе зажадає від наставника багато часу, сил і відповідальності. Діяти необхідно поступово й осмислено.

Важливо пам’ятати, що багато дітей не знають, що це таке, коли дорослі або однолітки їх слухають, по-справжньому слухають. Тому наставнику, який взявся за роботу з дитиною, необхідно виробити звичку уважно слухати свого вихованця. Слухати його самокритичні зауваження, негативний опис самого себе, слухати, що він говорить про батьків, які є значущими людей, своє дитинство, друзів, своєї школі, ставлення до нього інших людей. Тільки сумлінно вислухавши й почувши дитину, ви зумієте допомогти їй.

Можна ставити запитання, щоб обережно з’ясувати, які ідеї, ставлення та уявлення підлітка про себе:

• Як би ти себе описав?

• Наскільки ти цінний?

• Ти лаєш себе коли-небудь?

• Як ти гадаєш, інші люди схожі на тебе?

• Ти подобаєшся собі? Чому?

• Як, на твою думку, ставляться до тебе вчителі, друзі, інші люди?

• Що тобі подобається в собі?

• Що б ти хотів змінити?

Працюючи з дітьми, дуже зручно використовувати різні проектні методики, які дозволять дитині зняти затиски й бар’єри своєї підсвідомості та випустити назовні глибинну причину його страждань. Арт-терапевтичні засоби також допоможуть у виявленні проблем дитини і їх подальшій корекції. Головне в такій терапії – це:

• Спонтанність. Робота йде краще, якщо дитина реагує на свою проблему спонтанно, використовує більше свою фантазію, ніж логіку. Водночас наставник уникає довгих монологів і філософствувань, надаючи можливість самій дитині включитися в дію.

• Повага і прийняття вибору. Потрібно не забувати про повагу дитини як особистості й піклуватися про її комфорт і безпеку.

• Авторське право. Дуже важливо дати дитині почуття того, що ви дійсно цінуєте її інтелект і уяву. Утримайтеся від своєї оцінної думки щодо успіхів і досягнень вихованця, адже немає «неправильних» відповідей або історій.

• Толерантність. Наставнику важливо пам’ятати про повагу й цінність думки дитини. І не потрібно сперечатися про ту інтерпретацію її бажань і мрій, яку бачить або відчуває сама дитина. Але важливо поставити питання про неї, щоб прояснити те, що могло бути незрозуміло, як наставнику, так і самій дитині.  У такий спосіб можна краще її зрозуміти й підтримати.

• Особисті кордони. У будь-якій роботі важливо цінувати індивідуальність один одного і відмінності однієї людини від іншої. Правильно буде допустити, що вихованець бачить і відчуває не те, що бачить і відчуває наставник.

Працюючи з папером, фарбами, олівцями, клеєм, можна пізніше запитати:

• Як взаємодія за допомогою пензлів і фарб схожа на твоє внутрішнє ставлення до себе?

• Чи порушував ти кордони під час малювання? Що ти при цьому відчував?

• Що хочеш висловити в собі щодо оточуючих і що хочеш отримати в результаті?

У всьому процесі роботи важливо звертати увагу на поведінку дитини, прислухатися не тільки до слів, а й до почуттів. Звертати увагу на «мову рухів». Доречно передати вихованцеві своє тепло й симпатію за допомогою емпатичного прийняття.

Не менш важливо допомогти дитині намітити шлях формування здорової самооцінки, побачити свої сильні риси. Можна допомогти виявити сферу, у якій саме вона є особливою, незвичайним, кращою за інших. Ці почуття допоможуть їй повірити у свою цінність.

«Дуже правильно, коли дитина виробляє план дій до досягнення своєї мети. Діяти можна за алгоритмом, у якому основне – це прийняти себе, наступне – пізнати себе. Важливо в цьому процесі не втратити себе й не стати чиєюсь копією, порівнюючи себе з іншими. Розвивати любов до себе. І, що особливо цікаво, зуміти забути про себе, про свою минулу історію», – підкреслює Катерина Степаніна.