Почуття провини може зіпсувати дитині життя. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова.
Почуття провини знайоме дітям із раннього дитинства, воно починає формуватися у віці 3–6 років. У цьому віці, дитина активно вивчає навколишній світ і способи взаємодії з ним.
Якщо батьки активно допомагають малюку в цьому дослідженні, не маніпулюють, не відкидають, не карають і не критикують, то в дитини формуються задатки ініціативи, відповідальності за свої вчинки й себе самої. З’являються навички без страху проявляти себе і страху помилитися.
Якщо ж батьки займає маніпулятивно-присоромливо-каральну позицію, то дитина починає відчувати провину не тільки за свої вчинки, а й за свої бажання, відкидаючи і відмовляючись від тієї частини себе, яка може бути невгодна іншим людям.
Почуття провини завжди супроводжується невдоволенням собою, переживається, як негативне ставлення до свого вчинку. Однак, почуття провини не є вродженим, це соціально сформоване почуття. Переважно почуття провини формується батьками. Батьки, які формують у дитини почуття провини, отримують у власний арсенал спосіб управління дитиною, а дитина, у свою чергу відчуває гострий дефіцит у задоволенні основної потреби – щоб її безумовно любили і приймали її батьки.
У такій системі внутрішньосімейних стосунків, малюк робить висновки «Мене люблять тільки тоді, якщо я слухняний або добре вчуся, не засмучую маму». Цей список можна продовжувати досить довго.
У таких сім’ях дитині не дозволено відчувати злість щодо батьків, відмовитися від занять музикою або спортом, які дитині не подобаються, робити власний вибір.
Дитина починає жити з «оглядкою», боячись, що її відкинуть і не любитимуть власні батьки. Найнебезпечніше в такій ситуації, що дитина, яка ще не вчинила жодного хибного вчинку, вже вважає себе винуватою, чекаючи звичної реакції батьків. І почуття провини супроводжує спочатку маленьку людину, а потім уже й дорослого протягом усього життя.
Це складне токсичне почуття виникає неусвідомлено. У роботі з дорослими вже людьми основний фокус роботи спрямований на провину ірраціональну. У народі кажуть: «Людина без вини винна». Сама по собі вина не є продуктом совісті дитини. Совість не провокує почуття провини, а сприяє прийняттю правильних рішень і гідній поведінці в складних ситуаціях.
Основне відчуття дитини, котра переживає провину – «Я погана», може супроводжуватися аутоагресією (агресією, спрямованою на себе) і почуттям страху. Водночас тіло реагує м’язовою напругою. Згодом змінюється хода дитини, проявляється сутулість.
Звичайно, дитина, яка відчуває почуття провини, є досить зручною. Вона слухняна, намагається будь-якими способами виправити ситуацію, готова на будь-які жертви, щоб знову повернути любов і схвалення батьків. Але варто пам’ятати, що підростаючи, ваш син або дочка буде також прагнути догодити людям навколо. Самооцінка такої дитини, а потім і дорослої людини буде досить низькою, здатність до творчості втрачена. Таку особистість неможливо назвати щасливою і гармонійною.
Повністю уникнути ситуацій, у яких дитина буде відчувати почуття провини, навряд чи вдасться, та й не варто до цього прагнути. Любіть свою дитину, приймайте її. Як і дорослу людину, дитину може вчинити хибно. Не шкодуйте часу й сил, щоби детально обговорити неприємну ситуацію. Подумайте разом, як можна виправити становище. Головний посил батька має полягати в тому, що попри хибний вчинок, ви продовжуєте дитину любити і приймати.
Хочу окремо сказати кілька слів про дітей, які пережили травму війни. Однією з реакцій підлітка може бути пекуче відчуття провини за те, що відбувається. Діти, у сім’ях яких сталася трагедія й під час бойових дій – загинув хтось із близьких, можуть переживати «провину того, хто вижив». Поговоріть із дитиною, поясніть, що вона не винна у тому, що сталося, і не несе відповідальності за події, що відбуваються. Якщо вам не вдається допомогти дитині самостійно, зверніться по допомогу до психолога.
