Невидимі нитки. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю та комунікацій СКМ
Я справді вважаю, що діти не повинні рости в інтернатах. І не тому, що їх там погано годують або негарно одягають. Причина в іншому. Дуже невелика кількість випускників інтернатів знаходить себе в дорослому житті. Одиниці з них вступають до вишів. Зате багато хто після виходу з інтернату роблять спробу самогубства, живуть на вулиці, переступають закон.
І це – несправедливо. І це – запрограмовано. Цю програму можна й потрібно змінювати. Але тільки тоді, коли діти будуть рости в сім’ях.
В Україні 106 тисяч дітей постійно проживають в інтернатних установах. Причому тільки 8% з них – це діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. У решти 92% дітей з інтернатів є батьки. 106 тисяч дітей – у зоні особливого ризику. Саме цим дітям дуже потрібна підтримка дорослих.
У нас є статистика, що в дітей віком понад 12 років істотно менше шансів на усиновлення, ніж у малюків. Тому такі підлітки часто опиняються сам на сам із незнайомим світом. Без підтримки. Без любові. Без провідника в дорослий світ.
Ми у Фонді Ріната Ахметова допомагаємо таким підліткам адаптуватися до самостійного дорослого життя, допомогти їм із навчанням і вибором професії. У квітні минулого року ми запустили пілот «Наставництва».
З чого ми стартували? Зі світового досвіду. Американська організація Big Brothers Big Sister були першими, хто взявся за цю роботу. Сьогодні це найбільша організація з наставництва. Сам рух зародився в 1904 році в США. Спочатку це була ініціатива кількох волонтерів, а сьогодні організація працює в 13 країнах світу. Її підтримку вже отримали 270 тисяч дітей.
Хто такий наставник? Наставник – важливий дорослий, старший друг. Небайдужий дорослий. Він щиро цікавиться життям підлітка та підтримує його. Це провідник. Компас, який показує правильну дорогу.
Таких ми знайшли 43 особи. Тих, хто не побоявся взяти моральну відповідальність за, спочатку, чужу людину. Кожен із них зробив усвідомлений вибір.
Кожного наставника Фонд навчив нюансів підліткової психології: як налагодити контакт, як завоювати довіру підопічного, як не дозволити маніпулювати добротою й готовністю допомагати. І я знаю, що наші наставники з цим чудово впоралися. Не відразу, але впоралися. Ніхто не зійшов із дистанції, не сказав: «Я помилився, мені це не потрібно».
Кожен із цих 43 героїв став наставником для конкретного підлітка з інтернату. А потім – другом, союзником, близькою людиною. І 43 дитини в результаті відкрилися. І зробили крок назустріч. І взяли допомогу. Про кожну з 43 історій можна писати серію репортажів або навіть книгу. І це будуть абсолютно різні книги. Історії. Різні траєкторії. Просто тому, що діти – різні.
Вийшло, що в кожному конкретному випадку наставництво невидимими нитками зв’язало два світи, двох осіб. Одну, якій є що сказати й чого навчити, і другу, з якпю потрібно почути й навчитися. Робота триває. Невидимі нитки міцніють.
