Недитячі історії донецьких дітей. БЛОГ Римми Філь, координатора Гуманітарного штабу Ріната Ахметова
Психологи кажуть, що травма війни живе довго – років двадцять. І посилюється з роками, якщо її не діагностувати й не прибрати. Тільки розпізнати цю травму нелегко, тому що за великим рахунком вона торкнулася всіх жителів Донбасу.
Одна з найбільш дієвих терапій у таких випадках – відпочинок. Для дітей відпочинок – це море, сонце, естафети та розваги.
Цього року за програмою «Мирне літо дітям Донбасу» Гуманітарного штабу Ріната Ахметова відпочинуть 500 дітей із Донбасу – жителі неконтрольованої території, дітки-переселенці й маленькі жителі прифронтової зони.
Ми приїхали командою штабу в табір «Альбатрос» у селищі Стрілецьке, на Арабатській стрілці, щоб відкрити зміну й поспілкуватися з дітками.
Тут змішані загони, де разом відпочивають діти з усієї України. Відмінність «донецьких» дітей від інших лише в тому, що з ними в таборі додатково займаються психологи, які пройшли навчання за програмою Штабу Ахметова «Травма війни». Вони працюють у дитячих таборах вже другий рік.
Діти багато малюють, виливаючи у такий спосіб свої страхи. До таких діткам потрібен дуже тонкий, особливий підхід. Крім усього іншого, психологи вчать їх технік самодопомоги – адже скоро багато з них знову повернуться туди, де триває війна.
Багато з них, щоб потрапити в табір, вистоювали багатогодинні черги на блокпостах і подолали цей нелегкий шлях. Як, наприклад, Діма. Йому мама показала фотографії табору, і він дуже захотів на море. Чекаючи своєї черги в морі людей біля блокпосту, він мріяв уже про зовсім інше море – солоне.
Дівчинка Аліна раптом почала гірко плакати. Вона закриває обличчя руками й не може заспокоїтися. Її обіймають подружки з загону, вожаті. Аліна, виявляється, з Дебальцевого. Зараз вони переїхали до Миколаєва. Дівчинка дуже сумує за рідною домівкою, яка залишилася в Дебальцевому.
Діти навперебій розповідають воєнні історії. Історії останніх двох років.
– Минулого року на мій день народження бомба як впаде! А ми на ставок ходили. Взагалі, коли бомби падають, ми в коридорі ховаємося. А якщо приходимо до бабусі – у підвалі. У нас просто підвалу немає, – розповідає десятирічна Клара. Вона носить кепку козирком назад, як хлопчисько, і говорить про війну так просто, ніби про щось звичне для дитини. Кларі 10 років, вона весь час війни живе в Горлівці. Зараз два тижні дівчинка відпочиває в таборі «Альбатрос» за програмою Гуманітарного штабу Ріната Ахметова «Мирне літо – дітям Донбасу».
– А я на гойдалках каталася. А тут снаряд поруч впав! – каже красиво й розважливо, як доросла, дівчинка в чорній сукні в горошок теж із Горлівки.
– Мене пацани так сильно розгойдали! А тут снаряд! Тато вискочив на балкон і кричить: «Біжи до хати, швидко!» А як же я побіжу, якщо зупинитися не можу – так сильно розгойдалася…
– А я, знаєте, скільки обстрілів бачив? – каже веснянкуватий хлопчик, який живе в Кіровському районі Донецька. – Ми в Маріуполь потім поїхали. Але я часто в Донецьк приїжджаю.
Вони нічим не відрізняються від інших дітей. І ніяк не зрозуміти, звідки вони, якраз доти, поки не зачіпається найважливіша в їхньому житті тема – тема війни.
Я слухала цих хлопців і дівчат, і серце заходилося від шаленого ритму. Їх хотілося обійняти й захистити, вберегти від того страху, який їм ще доведеться пережити. Всім нам пережити…
Коли ми їхали з табору, діти йшли обідати, взявшись за руки. Дівчинка з Дебальцевого і хлопчик із Маріуполя. Вони йшли і кричали веселі рядки. І складалося враження, ніби все добре й безхмарно. Ось тільки коли пішли діти, ми – дорослі – не стали приховувати сліз…
P.S.: За два роки роботи Гуманітарного штабу максимальна увага приділяється дітям. 43 дитини пройшли курс реабілітації після важких поранень. Більш ніж 500 дітей отримали протисудомні препарати, приблизно 400 – протиастматичні засоби і орієнтовно 300 – інсулін.
