«Не сподіватися, а діяти»: п’ять років із початку евакуації. Блог Римми Філь
Коли починався збройний конфлікт, багато жителів Донбасу заспокоювали одне одного та себе постійними «завтра»: «Завтра все закінчиться. Почекаємо до Дня Незалежності – і лад наведуть. Дочекаємося Дня шахтаря, а там, якщо стріляти не припинять, виїдемо». У Фонді Ріната Ахметова не чекали і 23 травня 2014 року розпочали евакуювати людей із зони конфлікту.
Першими вивезли діток із дитячого будинку в Слов’янську.
Потім були десятки дитячих будинків і будинків для людей похилого віку, багатодітних сімей. Були й подвійні евакуації. Коли людей вивозили на узбережжя Азовського моря, а потім евакуювали звідти, тому що й там починалися бої…
Перша гаряча лінія – мобільні телефони дівчат із мирного проекту «Сирітству – ні!». Їхні номери телефонів люди передавали одне одному. Їм телефонували вдень і вночі з одним тільки проханням: вивезти з пекла. Іншого способу покинути міста та селища не було. Навколо рвалися снаряди. Жодних «зелених коридорів» для мирних людей не було.
Через півтора місяця запрацювала цілодобова гаряча лінія. Точніше, не гаряча, а пекуча від болю. Телефонні дзвінки надходили від мешканців Слов’янська, Краматорська, Миколаївки, Горлівки та інших міст і селищ Донбасу…
Оператори координували маршрути, допомагали з квитками, знаходили варіант безоплатного розміщення, просто говорили зі зневіреними людьми. У разі потреби диспетчери зв’язувалися з МНС, швидкою…
Те літо не можна забути – у Фонді напруга висіла в повітрі. Щоденні ранкові п’ятихвилинки та вечірні звіти були справжніми зведеннями з фронту. І щодня ми із завмиранням серця слухали звіт: «На гарячу лінію прийнято стільки-то тисяч дзвінків, евакуйовано стільки-то тисяч осіб, стільки-то машин не змогли виїхати по людей через безперервні обстріли».
Бувало, Фонд вивозив понад тисячу осіб за день. А дзвінків надходило понад 10 тисяч на добу. Якщо є пекло на землі, то було воно. Ми плакали від того, що не могли відразу ж евакуювати всіх, хто звернувся по допомогу. Тому насамперед рятували людей, які не можуть про себе подбати самі.
За те страшне літо було евакуйовано приблизно 50 тисяч мирних жителів. З них 15 тисяч – це діти. На 29 базах відпочинку Фонд Ріната Ахметова надав тимчасове житло для 7 тисяч осіб. Сьогодні вони не чують грому снарядів. Але в їхній пам’яті щодня вибухає, горить, гуркоче…
«Снаряди летіли, будинок тремтів, – згадує Інна, мешканка Слов’янська. – Дивно, що ще працював інтернет. Я встигла набрати на клавіатурі: «Хто допомагає жителям Слов’янська?» – і відразу ж на екрані вискочило: «Фонд Ріната Ахметова». Нас і, напевно, ще половину міста наших знайомих вивіз Фонд. Якби не евакуація, не знаю, чи залишилися б ми живими. Тому що людей тоді дуже багато загинуло».
«Ніхто не знав, куди йти, куди бігти, – згадує Лариса, переселенка з Макіївки. – Гроші як такі були непотрібні. Їх не було куди витрачати. Тому що всі крамниці, аптеки були зачинені. Це вам скаже кожен, хто з Донбасу. Не допоміг би нам Рінат Ахметов – нас би вже в живих не було».
Літо 2014 року ще в мені. І в усіх тих, хто пережив і переживає це пекло досі. У своїх снах, у своїх страхах, у своєму болі.
Точну цифру загиблих і поранених у цьому конфлікті не зможе назвати ніхто. Я лише думаю про те, що жертв було би більше, якби не масова евакуація людей, що почалася рівно п’ять років тому.
