Наставники: хто вони та навіщо? БЛОГ Наталії Баришпольської, керівника програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова
Щоб бути супергероєм, не обов'язково володіти надлюдськими здібностями. Досить поділитися тим, що знаєш і пережив. Нічого складного, правда? Але яка сила стоїть за цією простотою!
Сьогодні я хочу поговорити про наставництво – найдавнішу форму навчання реального життя.
Наставники – це не тільки про навчання. Швидше, це про підтримку та допомогу в соціалізації та формуванні шкали цінностей. Потребують цього всі діти, особливо в дитячих будинках та інтернатах. Вони не тільки позбавлені батьківської любові й турботи – в їхньому житті немає людини, яка навчить елементарних правил поведінки в соціумі. Від банального – як ходити в магазин, готувати їжу та доглядати за собою, до найважливішого – як знайти роботу, правильно подати себе та добитися результату.
В Україні здебільшого всиновлюють маленьких дітей. Наприклад, програма Фонду Ріната Ахметова "Сирітству – ні!" допомогла майже дев'яти тисячам хлопчиків і дівчаток знайти сім'ї, причому левова частка з них – дітвора віком до 10 років.
Якщо дитині 12, то ще 4-6 років вона проживе в інтернатному закладі, де система вибудувана так, що навичок самостійності не з'явиться. А потім випускний – і вона одна на вулиці з жахом в очах. Нічого дивного, що саме випускники дитячих будинків часто скоюють злочини та навіть стають бездомними. Тому наставники найбільше потрібні там, де діти ростуть без батьків.
Хочу розповісти про цінний досвід, здобутий під час реалізації пілотного проекту "Наставництво" Фонду Ріната Ахметова. Головні цілі його – соціалізація, профорієнтація і допомога в навчанні вихованцям інтернатних установ Святогірська та Маріуполя.
... Лід почав танути, щойно всі познайомилися. Наставників ми знайшли серед працівників групи компаній СКМ. Відгукнулися найрізноманітніші люди: від керівників до простих працівників.
Співпраця почалася з того, що кожен потенційний наставник заповнив анкету, де вказав, що він може дати дитині, а діти написали, чого вони потребують. Комусь треба було підтягти англійську або математику, хтось хотів розібратися, як працює комп'ютер, деякі діти хотіли навчитися простим побутовим речам – готувати, прати.
Щоб зорієнтувати підлітків у виборі професії, деякі наставники привозили їх до себе на роботу – показували, як влаштований офіс. Фонд організовував екскурсії на промислові підприємства групи компаній СКМ і регіональний телеканал "Сігма". Саме для соціалізації були проведені майстер-класи з надання медичної допомоги, фінансової грамотності, також готували їжу та реставрували меблі. Наставники допомагали дітям у навчанні.
Спілкування дорослих і дітей супроводжували психологи та соцпрацівники проекту. Вони порівнювали потреби вихованців і можливості наставників, перевіряли їхню психологічну сумісність, розробляли плани взаємодії.
Проект показав гарні результати: підвищилася успішність в школі, частина дітей визначилася з вибором професії. Деяким допомогли в цьому майстер-класи та профорієнтаційні екскурсії, а хтось, за порадою наставника, вибрав місце майбутньої роботи.
Психологи зазначили, що лише за рік існування проекту діти набули великої самостійності, впевненості в собі, краще адаптувалися до дорослого життя, у них розширився світогляд, з'явилося бажання дізнаватися щось нове. Хоча на початку відчувалося, що закриті – складний вік від 12 до 17 років, а ж кожен уже випробував біль і розчарування.
Найціннішим було спілкування
Одна з тисячі проблем, яка виникає під час наставництва, полягає в тому, що діти не відразу починають довіряти та сприймати вас як друга. Спочатку деякі думають, що доросла людина – їхній спонсор, одна з багатьох, хто приходить в інтернат "допомогти" задля задоволення почуття власної значущості або "благородної великодушності", адже у дітей в інтернатній системі, як заведено, сильно розвинене споживацьке ставлення – чекають подарунків.
Завдання наставника – пояснити дитині, що не все в житті обчислюється телефонами та планшетами, що в дорослому житті їй ніхто не дасть бажаного тільки тому, що вона виросла без батьків. І треба докласти зусиль, щоб домогтися бажаного – працювати над собою і трудитися.
Мінімізувати споживацьке ставлення, яке могло з'явитися у дітей, було ще одним нашим надважливим завданням. Для цього ми встановили непорушне правило: наставники не роблять подарунки вартістю понад 200 гривень і не приносять продукти. Хоч як би не важко було змиритися з цією умовою, наставникам довелося погодитися, адже найголовніший принцип – не нашкодити!
43 вихованці інтернатів і дорослі цілий рік разом вчилися і змінювалися. А тепер, після проекту, продовжують дружити. І у всіх нас з'явилася надія, що подальше життя цих юнаків складеться щасливіше, ніж дитинство.
Чужих дітей не буває, передусім тому, що вони виростають і стають нашим майбутнім. Тому якщо хочете змінити майбутнє, допомагайте дітям. Тому Фонд Ріната Ахметова впроваджує програми, які успішно працюють у розвинених країнах, і ділиться досвідом, розповідаючи про них, щоб привернути увагу суспільства. Сьогодні в інтернатах проживає приблизно 110 тисяч дітей. Величезна цифра. Але порівняйте її з 29 мільйонами дорослих, які проживають в Україні, і зрозумієте: нерозв'язних завдань немає!
