Ми всі родом із дитинства. Блог координатора психологічної служби Штабу Ріната Ахметова Альони Лук’янчук

Пам’ятаєте, коли ми були маленькими, то вважали, що наші мами найвродливіші, а батьки — найсильніші. Тоді ще можна було посперечатися на тему «чий тато найкрутіший — мій чи твій».

А ще про будь-яку подряпину, зламану іграшку або завдану образу відразу повідомляли мамі. І її магічне «зараз подую і все минеться» або «ось подивися, все добре, все працює» зціляло вмить. Відразу й подряпина ніби затягнулася, і біль не такий сильний, а лялька чи машинка справді чарівна.

Чим не магія? Найсправжнісінька. Так чи інакше, ця магія залишається з нами назавжди.

Мама й малюк — єдине ціле. Але до певного моменту.

Спершу після народження дитина та її мама — єдине ціле. Саме тому так важливо бути поруч із дитиною й відгукуватися на її «прохання» у вигляді плачу, тому що від цього залежить, виживе вона чи ні. Немовля заледве розуміє, що відбувається, але тривожиться, якщо надовго залишається наодинці. Для нього на інстинктивному рівні це означає небезпеку. У цьому віці воно просто фізично не виживе без батьків. Воно ще не ходить, не говорить і не може захиститися від небезпеки. Воно залежне фізично й емоційно.

Все, що відбувається навколо, дитина сприймає через реакцію батька чи матері. Як мама реагує на подію, так дитя це і сприймає.

Якщо мама радіє — малюк радіє з нею. Якщо мама сумує, вередує й дитина. Мамин смуток означає, що в зовнішньому світі щось не гаразд, і це може позначитися на стані малюка.

Також у цьому віці немовля вчиться розуміти зовнішні сигнали зі світу, який його оточує. А світ — це насамперед мама. Тому всі її реакції — це найперші сигнали зовнішнього світу. І чим різноманітнішим є спілкування мами й дитини в цей час, тим більше знань і досвіду в дитини буде в майбутньому, і тим вона буде спокійнішою.

Якщо батько чи мама турбується, малюк відразу це відчуває. У цьому разі краще взяти дитину на руки, і разом «прийти до тями».

Й ось настає час, коли малюк починає ходити. Кожен його крок — це також і крок у повільному процесі «віддалення» від батьків. Дитина починає самостійно вивчати світ. Але з усіма питаннями приходить до мами. Все, що вона йому каже, малюк запам’ятовує, вбирає в себе. Адже саме від батьків ми дізналися, що стілець — це стілець, а собака — це собака.

Перший похід дитини в дитсадок чи школу — це символічний перехід із «малого світу» сім’ї у «великий світ». Вона зустрічається з однолітками і вчиться вибудовувати взаємини з такими ж, як і вона сама, а не тільки з батьками.

Але якщо водночас відбуваються які-небудь конфлікти або нерозуміння, то саме порада батьків — та скринька з досвідом знань, до якого звертається дитина. Тому важливо залишатися чуйними щодо дитини. У цьому віці вона починає розуміти труднощі і проблеми, які можуть виникати як у зовнішньому світі, так і в сім’ї. Дитині ще складно зрозуміти, хто добрий, хто поганий, що буде далі, але їй вже знайомі почуття страху, прихильності, любові, втрати.

Разом не так страшно

Сьогодні багато батьків вважають за краще не говорити з дітьми про те, що відбувається: війну, кризу, розлучення. Але насправді дуже дарма. Бо приховуючи від дитини правду, батьки ще більше «загострюють» її тривожний стан. Їй краще розуміти, ніж не розуміти. Ще краще, якщо батьки не приховуючи кажуть, що боятися й переживати — це норма. Водночас підкреслюючи, що вони разом. За принципом «давай боятися разом, разом не так страшно».

Будучи вже підлітком, дитина починає розуміти набагато більше про навколишній світ. Якщо до цього часу батьки достатньо підтримували її, і вона має досвід власних досягнень, їй здається, що все можливо, всі двері перед нею відчинені. Але її батьки живуть неправильно, вона буде жити інакше й обов’язково всього досягне.

Саме в цьому віці для дитини небезпечною є сильна агресія зовнішнього світу у вигляді насильства, відкидання, втрати. Тоді, не знаходячи відповіді, чому світ настільки несправедливий, вона може переконатися в тому, що треба бути сильним, успішним, бездушним, і тоді не буде так боляче.

Підтримуйте дітей, не відштовхуйте

Діти підліткового віку досить радикальні у своїх переконаннях, світосприйнятті. З одного боку, дитина ще не відчувала сильних обмежень і фрустрацій, вона тільки почала з ними стикатися. З іншого боку, підліток у цьому віці має вірити в себе, щоб увійти в цей світ без страху.

Саме підлітки на сьогодні є найбільш вразливими в нашому суспільстві. Саме вони можуть прийняти сьогоднішню агресію, як військову, так і повсякденну, як норму, і дотримуватися цього прикладу, жити зі сформованим внутрішнім почуттям агресії.

Завданням батьків є пояснювати, що у світі все не так просто, й обов’язково стимулювати дитину висловлювати свої почуття, щоб вона не заморозила їх. Не думала: почуття окремо, а я окремо від них. Із підлітками можна говорити досить прямо про все, що відбувається навколо. Нещирість і брехню вони миттєво відчують, і ви надовго втратите авторитет і ключ до їхньої уваги.

Згодом підліток дорослішає й далі «набиває ґулі», набуваючи досвіду. Батьки в цей час можуть тільки спостерігати, підказувати або давати поради. Все інше, мабуть, вже не спрацює. У цей період завершується процес відділення від батьків, які стають звичайними людьми без надможливостей.

Батьківська влада втрачає свою силу, і залишаються лише досвід і тил.

Досвід означає, що коли набитих ґуль занадто багато — дитина завжди може прийти по пораду. Для неї важливо знати: коли «летиш із гнізда», воно однаково є в цьому світі, навіть якщо ти ніколи не повернешся назад. Усвідомлення, що батьківський дім є і в ньому завжди відчинені двері, дає відчуття надійного тилу, розуміння того, що в житті є опора. Дуже важливо підтримувати дітей і не відштовхувати їх від себе.

Родом із дитинства

Набивши достатньо «ґуль», ми завжди приходимо по батьківську мудрість. Бо підліткове «я все можу» змінюється дорослим розумінням «я дещо можу, але не все».

І тоді те, що в підлітковому віці знецінювалося, стає дуже важливим.

Саме тому, коли батько йде або вмирає, людина стає більш вразливою. Відчуття тилу, яке нам так потрібне, частково втрачається. І це та порожнеча, яку вже, на жаль, нічим не заміниш.

Яким би ти не був сильним, дорослим і розумним, символічне розуміння, що за твоєю спиною хтось є — заспокоює. Тому часто ми починаємо розуміти цінність батька чи матері тільки після їхньої смерті. На жаль.

Покоління за поколінням ми ростимо своїх дітей і до останнього дня залишаємося їхнім захистом у цьому великому світі. Потім наші діти ростять своїх дітей і залишаються їхнім захистом. І цей ланцюжок не має кінця.

По-справжньому в ньому важливим є саме дитячо-батьківський зв’язок. Яким провідником у великому світі буде для дитини батько чи мати, таким буде й сама дитина в майбутньому.

«Ми всі родом із дитинства» — кажуть психологи, і мають цілковиту рацію. З дітьми важливо бути поруч, говорити, слухати, розуміти, відчувати, відкриватися, підтримувати й пам’ятати, що їхнє дитинство — це всі їхні базові знання на все життя. Так би мовити, первинна операційна система. Постарайтеся на ній не економити. Ні часу, ні емоційних сил.