Мрії й подвиги дітей із війни. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю та комунікацій СКМ
Про що ти мрієш? Хочеться тихенько запитати поранених під час конфлікту на Донбасі дітей. І почути неодмінно щиру відповідь. І знову – захоплюватися. Їхньою Силою. Щирістю дитячих прагнень.
Коли дивишся на них, думаєш: звідки сили сміятися, радіти, про щось мріяти й чогось хотіти? Одного разу зломлені, вони так цілеспрямовано збирають себе заново. За допомогою дорослих ведуть над собою величезну внутрішню роботу. Важливість і неможливість якої самі до кінця не усвідомлюють.
За даними ООН, у 15-кілометровій зоні уздовж лінії зіткнення, з обох боків, живуть 200 тисяч дітей. Їхні життя в заручниках постійних обстрілів. Ця цифра – безлика статистика. Але вона пробиває своєю суттю, оживає, коли бачиш цих дітей. Поранених і уцілілих. Змучених. І вже дорослих проти своєї волі.
Один із поранених – 15-річний Данило із «сірої зони». Чергова, але незмінно болюча історія. Історія про те, що війна й на третій свій рік продовжує калічити нових дітей.
Поранений у лютому 2017-го. Трохи більш ніж два місяці тому. У себе вдома. Хлопчик дістав несумісні з життям осколкові поранення шиї і плеча. Осколок лежав за два міліметри від великих судин. Якби на 2 мм у бік, то…
Не відкривається стороннім і лікарям. Занадто боляче. Боляче згадувати, як вчасно всією сім’єю не встигли добігти до підвалу. Як в останні секунди зрозуміли, що вибух занадто близько. Як весь будинок зрешетило осколками.
Даня видерся. Кілька днів критичного стану. А потім – нерухома права рука.
Через 2 місяці після цього жаху Даня приїхав до Запоріжжя. За проектом «Реабілітація поранених дітей» Штабу Ріната Ахметова він проходить відновлення. Для нього це – надія. Можливість побути в тиші. І крок до мети. Він, будь що будь, хоче повернути свою руку. Відчувати, як раніше.
З надією питаю в реабілітолога – це можливо? Даня довів що «Так!». Буквально 10 днів тому він не міг рухати рукою. Зовсім. А зараз він уже робить вправи з гантеллю – поки неважкою, але все ж. І може пробувати піднятися на шведську стінку. Це початок його особистого подвигу.
До кінця травня в санаторії за проектом Штабу приїдуть ще троє діток. До осені їх буде 18. Реабілітація допоможе їм повністю або частково відновити функції пошкоджених органів. Освоїти протези. Підтримати психологічний стан. А комусь заново навчитися ходити й говорити.
«Нехай буде мир», – тихенько скажуть вам діти, покалічені війною. Насправді це їхній внутрішній крик. Це їхня головна мрія. Вони дуже добре знають, як страшно й боляче, коли його немає.
