Майбутнє України в наших руках. БЛОГ Дар’ї Касьянової, керівника проектів Гуманітарного штабу Ріната Ахметова
23 квітня — Всеукраїнський день психолога. Важко переоцінити важливість цієї професії в сучасних українських реаліях, пов’язаних із затягненням ситуації на Південному Сході. Науково доведено, що причиною більшості захворювань стає стрес, яким наповнені сьогоднішні будні. Далеко не всі вміють виходити з кризових ситуацій, й особливої уваги зараз потребують маленькі громадяни України, діти війни, майбутнє нашої країни.
Знаменитий швейцарський психолог минулого століття Жан Піаже передбачив, що в XXI столітті психологія стане провідною наукою. Прогноз виявився правильним і для нас. Діти з травмованою війною психікою не здатні вести повноцінне життя, нормально спілкуватися з однолітками й дорослими. А отже, надалі не зможуть сформуватися як повноцінні особистості. Про це добре знають психологи Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, які зараз практично самі працюють над масштабною програмою допомоги таким діткам, щоб повернути їм спокій і відновити їхню душевну рівновагу!
Затребуваність проекту «Психологічна допомога дітям» Гуманітарного штабу Ріната Ахметова ми щодня відчуваємо і з числа звернень на гарячу лінію Штабу, і з тієї кількості дітей, яких батьки приводять до нас у Центри психологічної підтримки. Це показник довіри. Адже загальновідомо, що в Україні в багатьох людей сильне внутрішнє табу на звернення до фахівців-психологів з особистими проблемами. У наших людей занадто багато підсвідомих страхів та ризиків, пов’язаних із префіксом «ПСИХО». Ігноруючи психологів, вони часто запускають проблему і звертаються до фахівців надто пізно, коли їм уже потрібна допомога невропатолога або психіатра. Люди мають зрозуміти, що візит до психолога — це норма. Чим раніше ти допоможеш своєму душевному стану нормалізуватися, тим швидше ти допоможеш і своєму фізичному здоров’ю.
Потрібно сказати, що фонд Ріната Ахметова, як і раніше, активно використовував досвід психологів у реалізації проекту «Сирітству — ні!». Але це були невеликі групи дітей із проблемами адаптації в нових сім’ях. Зараз ми протистоїмо куди ширшому спектру проблем — страх, тривога, соматичним захворюванням. Бувають ситуації ще гірші. Уявіть на хвилину стан дитини, яка довго жила в підвалі під артобстрілами, або на очах якої загинули рідні та друзі. Такі складні випадки вимагають серйозної професійної психологічної допомоги, тут вже просто відновлювальних ігор і малювання недостатньо.
Розуміючи, що події на Донбасі можуть затягнутися надовго, а психологічна допомога потрібна вже зараз, проаналізувавши, яка саме глибока професійна підготовка знадобиться вітчизняним фахівцям у цих умовах, Штаб восени запустив проект «Травма війни» з навчання психологів. Ми готуємо базову команду фахівців, яка буде розширювати свої знання, навички й буде працювати на довгострокову перспективу. Однак учасники програми вже зараз у польових умовах працюють із людьми за принципом — допомогти «тут і зараз».
Психологи Гуманітарного штабу за останні півроку побачили багато чого. Ну, от хоча б один із прикладів. 11-річний хлопчик, який проживає в Макіївці, бачив, як його вулицею йдуть танки, чув залпи гармат. Уява домалювала решту. На цьому тлі у нього з’явилися енурез і заїкання. Мама спочатку соромила його — «ти ж чоловік», замість того, щоб підтримати і зрозуміти, що відбувається. Коли ж волонтери Штабу приїхали до школи, у якій навчається хлопець, вона поділилася з ними цією проблемою. Вистачило кількох зустрічей із психологом, щоб побороти свої страхи, хлопчик перестав заїкатися, енурез минув. Хлопець дуже задоволений, оскільки найбільше він боявся, що його засміють однолітки в літньому таборі, куди він мріє поїхати.
Він впорався із проблемою, поки що. Але фахівці знають, що серйозний посттравматичний синдром має відкладену природу. За різними оцінками, він може проявлятися й через 10 років, а зараз Гуманітарний штаб закладає фундамент на майбутнє. Сьогодні ми працюємо навіть не з травмою війни, ми працюємо під час війни, на підтримку людей, що перебувають у зоні АТО. Травму війни можна опрацьовувати з тими дітьми, які проживають на мирних територіях, але і в цьому разі спрацьовує такий ефект — коли дивиться новини, дитина знову переживає, подумки повертається в пережитий кошмар, відбувається ретравматизація. І тут уже важлива мудрість батьків, щоб вчасно перемкнути, відволікти дитину. Але не завадила б і мудрість держави.
У травні закінчується навчання психологів Штабу на курсі «Травма війни». Вони пройдуть усі модулі, практику й отримають сертифікати. А вже влітку наші фахівці почнуть активно працювати в різних містах України. Крім того, ми відберемо з них 12 осіб, які стануть тренерами й надалі зможуть навчати інших психологів, зможуть передавати свої знання соцпрацівникам, волонтерам громадських організацій. Ми готові продовжувати не тільки практичну роботу, а й навчання всіх цільових груп, яким це необхідно.
Не зайвим буде сказати, що й міжнародні організації, і ми розуміємо цінність такого проекту, але якщо не буде запиту на розвиток якісної системи психологічної чи соціальної допомоги від держави, то всі наші зусилля будуть марними. Тренери Штабу Ахметова — українські та міжнародні експерти — підготують 250 класних фахівців-психологів, вручать їм ефективні методики, у такий спосіб Штаб допоможе якійсь кількості дітей, а потім… просто «помремо». І хоча ця система може саморозвиватися без нашої подальшої участі, без участі міжнародних організацій — вона зачахне, якщо її не підтримувати на всіх рівнях державної вертикалі.
Із подібними прикладами ми вже стикалися. Наприклад, сумна доля спіткала 12-тисячну навчену команду соціальних працівників, яку запровадив один із міністрів соцполітики. У їхню підготовку було вкладено величезні інвестиції, зокрема, і Фондом Ріната Ахметова. У цих фахівців була дуже важлива функція — соціальний супровід сім’ї та її найрізноманітніша підтримка в моменти кризи. Але нічого цього не сталося. Чергова зміна влади, і новий уряд пожертвував висококваліфікованими соціальними працівниками.
Звичайно ж, ніхто не знав, що вибухне війна. Але якби зараз знадобилися знання цих соціальних працівників… Додому після АТО повертаються військовослужбовці, переселенці не розуміють, як впоратися зі своїми проблемами, всім їм потрібен соціальний супровід, а його сьогодні нікому надати. Отже, немає стратегії розвитку, є економія на тих речах, які життєво важливі для держави, для нормального життя її громадян. І я боюся, що з нашими психологами може статися те ж саме.
З одного боку, Міністерство освіти, Міністерство охорони здоров’я начебто й зацікавлене в таких програмах, але сам процес надання людям реальної допомоги обставлений такими бюрократичними бар’єрами, які складно подолати. Держава намагається контролювати діяльність громадських організацій, запитуючи інформацію на кожному кроці, використовує результати нашої роботи для своїх звітів, але однаково етап узгоджень виявляється найскладнішим. А ми втрачаємо дорогоцінний час. Психологічну допомогу потрібно надавати оперативно, але цього чиновники не хочуть враховувати. На виході отримуємо, що замість співпраці в нас тотальний контроль.
Про які ризики у зв’язку з цим говорять вже багато фахівців? В Україні стандартів у психології немає, вона давно відстала від європейської. Зате ми маємо жорстку систему медичної психіатрії. Є ризик, що за деякий час дітям (яких зараз можна було б підтримати психологічно, вивести з важкого стану й дозволити жити нормальним повноцінним життям), будуть ставити психіатричні діагнози, відправляти у спеціалізовані інтернати, а це в наших реальних умовах є клеймом на все життя.
Приблизно те ж саме буде відбуватися і з військовослужбовцями, які повернулися із зони АТО. Адже коли ми не знаємо, як визначити проблему людини, то куди простіше поставити діагноз «Психічне захворювання» і в такий нехитрий спосіб закрити тему. А далі помістити її в лікарню й до кінця життя прописувати антидепресанти. Хіба це розв’язання проблеми? Коли кількість пацієнтів спецлікарень та інтернатів буде зашкалювати, що тоді робити Україні? Адже це будуть вже зовсім інші гроші, зовсім інші фахівці й зовсім інша історія…
