Гаряча лінія 0800509001
ua
ua

Люди сірої зони. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю та комунікацій СКМ

11.04.2017

Уявіть собі, що ви живете між. Між двома вогнями. Між минулим і майбутнім. Між миром і війною. Ви живете між тими, хто воює. Сутінок. «Сіра зона». У якій може не бути світла. Тепла. Води. Продуктів. Ліків. Місцевої влади. У якій можуть бути міни. Бомби. Кулі.

«Сіра зона» – це територія, що належить тільки війні. І люди в ній, виходить, теж. Сам на сам зі своїми трагедіями. Рятують те, що залишилося, і рятуються самі.

Моніторингова місія ООН із прав людини в Україні в березневій доповіді детально описує ситуацію в населених пунктах на «нічийній землі». Констатує, що люди опинилися в повній ізоляції. До них не може приїхати навіть швидка допомога, а найближчі магазини з продуктами за 7 кілометрів. Це мінімум. Щоб дістатися до школи, дітям доводиться щодня проходити блокпости й долати пішки від 3 кілометрів. Так. Там, у «сірій зоні» живуть діти. 200 тисяч, за даними ООН.

У «сірій зоні» є свої люди. Є свої символи. Селище Піски, на самій лінії фронту, стало символом «сірої зони» війни. Впізнаваним. Асоційованим. Зі страхом як нормою, зі щоденною небезпекою. Про нього знають із випусків новин. І не знають, насправді, нічого. Колись трьохтисячне щасливе селище стало примарою. Зруйновано 95% будинків. Селище-руїни. 12 живих душ. 12 осіб.

12 жителів Пісок стоять окремо серед тих, кому ми допомагаємо. Завдання – доїхати, хоч як складно й небезпечно. Людям там набагато небезпечніше і складніше. День у день.

Штаб Ріната Ахметова – єдина гуманітарна місія, яка регулярно привозить продуктові набори в села на лінії вогню. Це – єдина робоча модель допомоги тим, хто живе під обстрілами 24/7.

Останній виїзд у Піски – кілька днів тому. Наш волонтер Юля Малахова не може знайти двох із дванадцяти. Не відповідають, не відчиняють двері. Через півтори години пошуків знайшли. У підвалі. Люди похилого віку ховалися в підвалі від чергового обстрілу і просто не чули. Але, кажуть, дуже чекали. Привезених продуктових наборів їм вистачить до наступного приїзду волонтерів. Виїхати за продуктами із селища для них практично неможливо.

Після цього – до найстаршої з мешканок. У Гуманітарному штабі її звуть просто «бабуся Соня». Їй під 80. І дві війни на віку. Вона тримається, долає обставини і хвороби заради 50-річного сина, який ще в дитинстві дістав важку інвалідність. І назавжди залишився дитиною, нездатною дати собі раду. Він теж – один з 12-ти.

Юля їде з командою з Пісків. Далі – селище Нетайлове. За 11 кілометрів. Там крім корінних сельчан чекають допомоги змучені переселенці з Пісків. Далі ще 2 селища. За непрохідним дорогам, під постійну канонаду.

Півтисячі людей отримали допомогу цього разу. Бригада мобільного видавання «переповзає» з прифронтового селища в прифронтове селище повільно, але вперто. Завдання на виїзд виконано, волонтери повертаються. Можна перевести дух. І планувати. Доїхати і видати допомогу ще десяткам тисяч людей у «сірій зоні» щомісяця.

Люди в «сірій зоні» чекають допомоги. Але ще більше – чекають самих візитів волонтерів. Їм вкрай важливо знати, що про них пам’ятають. Що вони потрібні. Що вони не одні. Не покинуті. не втрачені.

ДЖЕРЕЛО